Часто в лісі та навіть подекуди в місті можна почути дивовижний стукіт, немов молоточком по дереву: «Тук-тук!». Це стукає дятел, працьовитий птах з яскравим оперенням. Він будує для свого майбутнього потомства гніздо. До початку травня воно повинно бути вже готове. Дятел довбає своїм міцним дзьобом стовбур дерева. Шматочки кори й все сміття птах викидає геть.
Пташенята дятла ростуть на гладкому дні гнізда. Від цього у них з’являються мозолі на п’ятах. Підростаючи, молоді птахи спритно чіпляються за стінки своїми гострими кігтями й вилазять з гнізда.
Уже в котрий раз піднімаючи голову вверх спостерігаю як відлітають пташки.це сумне дійство супроводжується жалісливими піснями, адже вони покидають свою домівку. Щороку безліч пташок пролітають сотні кілометрів, щоб перебути зиму у теплому краю. Кожна пташка перед відльотом плачучи старається якумога краще запам'ятати рідний куток, тому що ніхто не знає чи повернеться вона на батьківщину. Мені стає сумно щоразу коли споглядаю цю картину.
Місто Київ стоїть там ,де колись жили: Щек, Хорив, Кий та сестра Либiдь.
"Сьогодн1 мен1 знову здалося, що я побачив Марусю, 11 зелен1 смарагдового в1дт1нку оч1 та довг1 золотав1 кучер1, але це була всього лише 1люз1я" - сказав засмучено Андр1й
