Кожній людині для життя потрібні певні ресурси. Найпростіші з них – це їжа, одяг, житло. У сучасному світі з’являється все більше речей, які людина прагне мати заради комфорту та можливостей. Але для того, щоб все це взагалі було, людина має трудитися, прикладати зусилля, використовувати свої знання та таланти. Навіть первісні люди мільйони років тому мали щось робити, аби щось мати. Спочатку вони ходили, шукали, збирали та зберігали продукти, потім займалися мисливством, риболовлею, згодом стали застосовувати знаряддя праці, вивчали навколишній світ. Це зрештою поступово призвело до того науково-технічного прогресу людства, який ми спостерігаємо зараз. І все завдяки праці людей.
Праця завжди годувала людину. Щедра земля дарувала врожай хліборобові, майстерність та вправність приводила покупців на товари ремісника, сила та сміливість видобувачів підкоряла багаті на корисні копалини надра землі, розум та кмітливість вчених приводила до нових відкриттів та винаходів, якими тепер користується все людство.
Людина, яка вміє та любить працювати, в усі часи користувалася повагою інших. Той, хто вміє щось робити, тем більше добре, завжди прогодує і себе, і родину, вважалося у народі. Нажаль, крім тих, хто готовий чесно працювати, серед нас завжди знаходяться ті, хто сам нічого робити не хоче, а от привласнити плоди чужої праці – залюбки. Зараз взагалі в умах людей закріплюється думка, що заробляє гроші не той, хто працює, а той, хто краде. Нажаль, сучасна ситуація в нашій країні дійсно така, що далеко не завжди сумлінно працююча людина може заробити собі на гідне життя.
Роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ Григорій Сковорода. Я маю на увазі «споріднену працю». Сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. Та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. І тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. Мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
1.Сивенький вечір стукає у двері.
Означення підмет присудок обставина.
Речення просте двоскладне неокличне розповідне поширене
2.Рожева хмарка в срібній оболонці на обрії грибасто розрослась.
означення підмет означення обставина (оболонці і на обрії).грибасто ц означення і присудок розрослась
Речення просте двоскладне неокличне розповідне поширене
Треба бути добрим: якщо усі довкола тебе злі — добро лиш у тобі, що є твоїм скарбом.
Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію.
У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури.
Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як способу відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини.
Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу.
Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або спостерігати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію.
Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.
