Літку я відпочивала у селі у дідуся. Рибальське село Коблево знаходиться в Миколаївській області, тому влітку там неспекотно і Київської спеки я аніскільки не відчула.
З першого свого дня перебування в Коблево і до останнього я займалася звичайними справами: бігала з хлопцями на берег моря (село розташоване біля самого Чорного моря), там ми гуляли і грали, бігали в ліс по ягоди, допомагали дорослим розплутувати сіті і перебирати вилов риби . Ще я ходила зі своєю подружкою Танею в занедбану церкву на березі.
Церква, хоча і занедбана, дуже красива: білі кам'яні стіни, вузькі вікна-бійниці, стіни всередині розписані чудовими картинами на біблійні сюжети. Правда, розписи пообтерлись і обсипалися, але більшу частину зображень я розгледіла досить добре.
Крім походів по околицях, я також допомагала бабусі з дідусем по господарству: годувала домашніх тварин (у дідуся їх дуже багато, тут і кури, і свині, і навіть перепілки), мила підлогу в будинку, допомагала лагодити кришу. Пізніми вечорами ми дивилися по телевізору різні передачі, хоча дивувала мала кількість каналів - всього шість. Це було незвично для мене, я звикла клацати по сімдесяти каналах.
За літо мені так полюбилося життя в селі, що в кінці серпня, коли тато приїхав за мною, я з тугою покидала миле Коблево.
Як я провів літо
Влітку я з друзями був у таборі. Він знаходиться під Києвом в лісі.
Кожен день ми виходили на маленьке поле грали там футбол, вчили англійську мову та малювали. Мені сподобалися конкурси «природа і їжа». Я навчився там говорити по-англійськи.
Ще я був на дачі у бабусі. Там дуже красиво. Ми ходили в ліс збирати гриби, малину і суницю і милуватися природою. Ми дивилися з обриву на ліс, за яким ховається сонце.
Одного разу бабуся відвела нас з сестрою Катюшею в Київський музей Тараса Шевченка. Ми подивилися як жив великий поет. Ми бачили як він творив свої вірші, його художні малюнки та ознайомилися з його біографією. А коли ми повернулися з прогулянки, я із задоволенням послухав вірші, які були написані поетом: "Тече вода з-під явора", "Садок вишневий коло хати", "Нащо мені женитися?".
Так! Літо - це славна пора!
Сусіди завели собі собаку. Такого величезного, косматого, ще й чорного кольору. Зустрінеш такого на вузькій стежині й страху не оберешся. Моторошно навіть проходити повз їхнє подвір’я, за забором якого ховається це чудовисько породи водолаз. Звати його Джеком.Джек уже доросла тварина, зростом майже мені по лікоть, мабуть, щоб йому зручно було при нагоді хапати мене прямо за нього. Він дуже схожий на ведмедя – в нього густа мохната шерсть, наче хутро, а лапи нагадують волохаті стовпи. Голова в Джека наче квадрат з довгими вухами та великим носом. Через те, що вуха довгі та звисають вниз, здається, що собака завжди чимось трохи засмучений.Та це виявилося неправдою. Коли я врешті насмілився познайомитися з Джеком поближче, виявилося, що його очі ясні та ласкаві, а сам він анітрохи не злий, хоч і гавкає так гучно й моторошно, що налякає будь-кого. Він дуже лагідний та дружелюбний, полюбляє гратися з палкою та бігати парковими галявинами, там, де вигул собак заборонено. Побачивши знайому людину, він радісно кидається їй назустріч, махаючи своїм товстим та мохнатим хвостом.<span>Взагалі, мені здається, Джек абсолютно незамінний холодними зимовими ночами у якості обігрівача. Його шерсть не просто густа, а ще й має пуховий прошарок. Мабуть, влітку Джекові не позаздриш!</span>
Ось і закінчилось спекотне літо. З дерев опадає різнокольорове листя: жовте, червоне, жовтогаряче, а міцями ще зелене..Дні стають коротшими, а ночі довшими. Пташки починають відлітати на південь,шукаючи собі там теплішої долі. Дуже сумна, але по своему прекрасна пора - золота осінь.
Как-то так:)
Говорить-мовчить, підніме-покладе,згадав-забув,стоїть-іде ,відкриє-закриє,заходив-виходив.