Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов’язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов’ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.
Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.
Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.
Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.
Я не згоден, що всі говорять ніби земля існує понад мільйони років.
Я не згоден, що всі говорять ніби в ХХІ сторіччі помста - найкраща подруга.
Я не згоден, що всі говорять ніби льодовики розтануть і буде всесвітній потоп.
Я не згоден, що всі говорять ніби погано жити, бо мирне небо над нашими головами - це прекрасно.
Я не згоден, що всі говорять ніби кожен вірить по-своєму, бо віра одна, і Бог один.
<span>Я не згоден, що всі говорять ніби треба жити сьогоднішнім днем.
</span>Я не згоден, що всі говорять ніби в нашій країні правди не доб’єшся.
<span>Я не згоден, що всі говорять ніби справедливості не існує.
</span>Я не згоден, що всі говорять ніби краса спасе світ.
<span>Я не згоден, що всі говорять ніби деякі квіти мають поганий аромат.
</span>Я не згоден, що всі говорять ніби за гроші можна купити все, бо здоров’я за гроші не купиш.
Я не згоден, що всі говорять ніби чужі діти своїми не бувають.
Ось, приблизно так....
Думаю, що допоможе...
Пра-цьо-ви-тий, ко-льо-ро-вий, по-льо-вий
«Хліб — усьому голова, — так кажуть у нас. Хлібом клянуться, як ім’ям матері, Батьківщини. Тому що хліб — це життя, він вічний, як мати, як Батьківщина.
Людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість та мужність. І це також вічне, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять казати; «Хліб — це святе». Мабуть, тому, що були на їхньому віці роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба. І ще, мабуть для того, щоб ми, виходячи в світ, раз і назавжди прониклися трепетом до тих рук, що виростили та випекли цей високий та м’який хліб. Він може навчити всіх нас шанувати працю та мирне безхмарне небо над головою.
Хліб — це багатство нашої країни. І його треба берегти і шанувати. Адже так приємно бачити на своєму столі високу, запашну паляницю. В хорошій родині хліб ніколи не буде черствіти. Але є люди, які не поважають хліб, викидають його, коли він зачерствіє. Вони не поважають той довгий шлях, який пройшов хліб, перш, ніж потрапити до столу, ту тяжку працю, що вкладена в нього, саму людину. Тож бережіть хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.