<span>Коли я виросту, то хотів би стати дизайнером одягу. Мені дуже подобаєть незвичайний одяг, бо він робить людей не схожими одне на одного, підкреслює їх особистість. Я гадаю, що гарно підібраний одяг робить людину більш впевненою у собі, гарнішою, ніж вона і інші гадають про неї. Моя майбутня професія дуже необхідна людям і буде приносити і мені велике задоволення.</span>
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>
<span>1. Жити серед людей – все одно, 2.що ходити в казковому саду, 3.де навколо тебе найтонші пелюстки квітів з тремтячими краплинами роси, 4. і треба так іти і так доторкуватися до квітів, 5.щоб не впала жодна крапля (</span><em>В. Сухомлинський</em><span>).</span>
<span>з 5 частин.</span>
Моя улюблена іграшка належить м'яких. Але серед плюшевих ведмедиків, зайчиків і кішечок моя іграшка незвичайна. Це середніх розмірів білку, копія героїні мультика "Льодовиковий період". Так-так, це та сама стрибуча білка-жаднюга з жолудем в лапах!
Моя білка пухнаста і не така худа, як в мультфільмі. Вона бежевого кольору. Її черевце, лапки і шия білі. Кінчик її повітряного, як парашут, хвоста теж біленький. Ніс у білочки довжелезний, тому що їй належить скрізь винюхувати жолуді.
Ікла у білки сильно видаються. За це героїню мультфільму жартома прозвали "шаблезубою". Але у іграшки ікла м'які і зовсім безпечні. Цією білкою навіть можна користуватися замість подушки.
У лапках білка-іграшка тримає жолудь. Її мрія з мультфільму збулася наяву! Одним оком білку смішно косить убік. Вона неначе стежить, чи не підбирається хто-небудь ззаду, щоб вкрасти її улюблений жолудь. Білочка усім своїм видом показує, що готова захищати свій скарб! Тому у моєї улюбленої іграшки дуже
<span>Осінь — це місяці, коли більшість наших птахів стає мандрівниками. Вони летять у теплі краї — вирій. Ці перельоти тривають уже тисячі років, і кожен птах мандрує своїм шляхом. Багато з них спокійнісінько пережили б холодну зиму, та їм нема чого їсти: зникають різні комахи, зелені стеблинки рослин, кучугури снігу заносять смачне насіння.</span>
<span>Чи звертали ви увагу на те, що пташки, які прилітають до нас першими, відлітають останніми?</span>
<span>Зозуля, соловейко, іволга, а також і ластівка зникають, ледве відчувши першу прохолоду осінніх ночей. А жайворонки, перепілки, зяблики, шпаки — цих можна в нас ще зустріти й тоді, коли вже біла паморозь падає на луг.</span>
<span>Не всі птахи летять у теплі краї. Є й такі, що мандрують пішки, а інші пливуть. Живе й у нас чудовий, невтомний пішохід. Ви чули його крик, хоч насправді це його спів, улітку на луках, біля боліт і річок. Він «дере» свою пісню майже увесь день, вечір і всю ніч. Навіть дивуєшся — коли ж відпочиває співак? А зветься цей птах — величенький, завбільшки з перепілку, тільки на довгих ногах — деркач.</span>
<span>Деркач вирушає в свою довгу путь пішки, а зустрічає на шляху воду — тоді летить. Проте деркач часто зимує в далекій Африці — значить, і через море перелітає.</span>