<span> Уявіть собі на хвилинку місто Миколаїв, скажімо, років 130 тому. У місті мешкало 47 тисяч чоловік, із них 25 тисяч чоловіків і 22 тисячі жінок. Повністю неписьменних налічувалося більше 18 тисяч. І вже в ті часи почали відкриватися школи, дитячі садки, бібліотеки. </span>
<span> Так, так, звісно, на той час в місті вже були бібліотеки. Та це були навчальні бібліотеки, призначені для підготовки спеціалістів морської справи, вчителів, тобто, для дорослого населення. Проте, чи потрібна місту дитяча бібліотека, ніхто навіть і не думав. </span>
<span> Та все ж така людина знайшлася. Це була дочка статського радника Поліна Треммер. У далекому 1876 році вона просила губернатора міста дозволити їй відкрити бібліотеку для дитячого читання по вулиці Спаській, у будинку 26. І вона одержала такий дозвіл. Тоді в бібліотеці було всього 176 книжок, з них 24 - іноземними мовами. </span>
<span> 1920 р. У місті починають відкриватися нові бібліотеки, в яких могли читати і діти. </span>
<span> І вже у 1921 році свої двері гостинно відчинила міська дитяча бібліотека, яка вважалася Центральною і мала всього один відділ – читальню. ЇЇ книжковий фонд складав 5000 примірників книг, користуватися якими можна було безкоштовно. Бібліотека для читачів працювала всього 3 години на день, та це не вплинуло на кількість читачів. Бажаючих було достатньо. </span>
<span> Після 1923 році в бібліотеці працює новий відділ – абонемент. </span>
<span> Після того, як організувалась Миколаївська область (1937 р.), міській дитячій бібліотеці було надано функції обласної, якою вона є і до сьогодні.</span>
<span>Белки очень любят орехи.И на зиму их заготавливают. Найдет белка орешек, зароет его в землю и листочками прикроет . А зимой, когда кругом голодно и холодно, вспомнит она где спрятала орешек, найдет его и съест. А если не найдет, весной проростет он молодым побегом. Вот почему так много в лесу орешника.</span>
Читає у кімнаті, книгу, з захопленням
працюють на заводі, з батьком, до поту
малювати в альбомі, фарбами, у класі
записав ручкою, у блокнот, мамі
стрибати на батуті, в море, від щастя
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.
Володіти собою - це запорука правильного рішення.
Взяти себе у руки - перше, що необхідно зробити коли ти злий.
Юрко уже давно вирішив показати себе на ділі, просто у нього не виходило.
Василь так давно хвилювався, що уже й забув, що таке бути не при собі.
Спалити мости і не відступати - ось що необхідно для слабкодухих людей.