В одном селе жил крестьянин. У него три сына: старший — Данило — умный, средний — Гаврило — «и так, и сяк», младший — Иван — дурак. Братья зарабатывают на жизнь тем, что выращивают пшеницу, отвозят её в столицу и там продают. Вдруг случается беда: кто-то по ночам начинает вытаптывать посевы. Братья решают дежурить по очереди в поле, с тем чтобы узнать, кто же это такой. Когда же приходит черед младшего брата, он идет в поле и видит, как в полночь появляется белая кобылица с длинной золотой гривой. Ивану удается вспрыгнуть кобылице на спину, и она пускается вскачь. Наконец, устав, кобылица просит Ивана отпустить её, обещая родить ему трех коней: двух — красавцев, которых Иван, если захочет, может продать, а третьего — конька «ростом только в три вершка, на спине с двумя горбами да с аршинными ушами» — Ивану нельзя отдавать никому ни за какие сокровища, потому что он будет Ивану лучшим товарищем, помощником и защитником. Иван соглашается и отводит кобылицу в пастушеский балаган, где спустя три дня кобылица и рожает ему трех обещанных коней. дальше все события связанные с Иваном , но всюду Конек-Горбунок помощник дурачку.
Иван служит в царской конюшне, где он ничего не делает( за него Конек Горбунок все задания выполняет). Тут его подставляет царский спальник , подкидывает перо Жар-птицы, после чего Царь отправляет Дурачка за той самой птицей.
Иван возвращается к царю с Жар-Птицей с помощью Конька Горбунка.
После Иван с Горбунком доставляет царю Царь-Девицу, после перстень для нее. Царь подносит Царь-девице перстень, однако она отказывается выходить за него замуж, говоря, что он слишком стар для нее, и предлагает ему средство, при помощи которого ему удастся помолодеть: нужно поставить три больших котла: один — с холодной водой, другой — с горячей, а третий — с кипящим молоком — и искупаться по очереди во всех трех котлах. Царь опять зовет Ивана и требует, чтобы он первым все это проделал. Конек-Горбунок и тут обещает Ивану свою помощь: он махнет хвостом, макнет мордой в котлы, два раза на Ивана прыснет, громко свистнет — а уж после этою Иван может прыгать даже в кипяток. Иван все так и делает — и становится писаным красавцем. Увидев это, царь тоже прыгает в кипящее молоко, но с другим результатом: «бух в котел — и там сварился». Народ тут же признает Царь-девицу своей царицей, а она берет за руку преобразившегося Ивана и ведет его под венец. Народ приветствует царя с царицей, а во дворце гремит свадебный пир.
Людська гідність – це, мабуть, найважливіша, можна сказати, абсолютна цінність, якою повинна бути наділена кожна людина. Адже, перш за все, людина просто біологічна істота, яку цілком природно обурює утиск, насильство чи обмеження у правах. Звичайно ж, у сучасному світі ми обмежені у правах і повинні дотримуватися не тільки державних, а й моральних законів. Але, попри все, кожна людина прагне мати відчуття свободи, зазіхання на яку і вважається образою людської гідності.
Крім того, людина – це духовна особистість, яка не терпить насильства над своїм внутрішнім світом, тобто морального насильства, особистість, яка захищає свою власну унікальність і право бути самим собою. З якогось моменту у житті кожної людини з’являється щось інтимне, якісь особисті справи, власний смак, приватне життя. Все, що стосується кожної окремої людини, все непередбачуване, незрозуміле, несхоже і на сторонній погляд ніяк не виправдане та навіть інколи нікчемне, слід вважати непідзвітним, непідконтрольним, недоторканним, слід зараховувати до людської гідності. Так поступово людська гідність стає для кожного з нас синонімом особистого, тобто недоторканність особистості, на мій погляд – це і є людська гідність у повному сенсі цих слів.
Особисто я вважаю, що почуття гідності будується на найцінніших моральних заставах, які людина розвиває в собі і поважає в інших. Для того, щоб стати гідною для оточуючих людиною і отримувати повагу інших, перш за все, треба поважати самого себе. Для цього вкрай необхідно враховувати ті якості, які завжди вважалися моральними цінностями. До них можна віднести поважність, чесність, доброту, працьовитість, безкорисливість, співчуття тощо.
Гідна людина ніколи не дозволить себе принижувати, ніколи не дасть в образу себе і не пройде повз образу іншого. При цьому така людина буде з повагою ставитися до свободи особистості оточуючих. Гідна людина обов’язково ввічлива, добра і розумна, вона вміє прощати іншим їх слабкості. Про таких людей інколи кажуть, що вони гідні не тому, що не мають негативних рис характеру, а тому, що у них ярко виражені позитивні риси.
На мій погляд, гідність вимірюється на своєчасною допомогою іншим, альтруїзмом і добрими справами. Гідна людина не буде заподіювати іншим страждання, біль і навіть незручності. Коли у людини чітко сформовані погляди на моральні ідеали, вона буде робити усе для того, щоб наблизитися до цих ідеалів. Гідна людина завжди буде прагнути якнайближче стати то того добродійного образу, який вона вибудувала у своїй свідомості.
Когда в суд вошёл Дубровский старший,никто из присутствующих в знак уважения не встал,а когда пришёл Троекуров,все до единого встали,одни из уважения,другие ,потому что боялись его,так как он никому обиды не спускал
