Як відомо, А.Камю писав свій твір "Чума", будучи до того натхненним маловідомим романом письменника А. Нургленко "Хвороби, Розпад, Відчай.". Тому аналогічні проблеми він розлянув і у "Чумі": перш за все, це проблема плинності буття, жалюгідності плоті у порівнянні із бессмертним розумом.
Камю, як представник гессенської школи екзистенциалістів, не міг також не затронути проблему власне чуми: на його думку, данний вид хвороб був найбільш розповсюджений і викликав найбільшу похвалу в Нургленко.
Пропоную скласти такий лист до дядька Лоскотона:
Доброго дня, дядьку Лоскотоне!
Пише Вам учениця 5-Б класу Іваненко Марічка. Я захоплююсь Вашою життєрадісністю та веселою вдачею. Колись Вам вже вдалось врятувати країну від нещасних плаксіїв. Вони забороняли людям радіти життю, усміхатись. Але Ви зуміли допомгти їм. Я була б дуже щаслива зустрітися з Вами. Якщо у Вас буде така можливість, то обов'язково заходіть у гості. Повеселімося разом!
З повагою,
Іваненко Марічка.
Він навчався живопису у Вільно, де кілька років прожив із паном, а в Петербурзі Енгельгард віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модногона той час майстра Ширяєва. Учитель доручив учневі виконувати найпростіші роботи - змішувати фарбу, фарбувати стіну, огорожі, підлоги, дахи, хоч на той час Тарас був уже досить вправним художником.
Стали размышлять над чем то
«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Мар’яна Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»