Я дуже люблю літню пору. Це доба канікул, і у мене багато вільного часу. Але я люблю літо не тільки за цю свободу. Літо - це чудова пора теплої погоди.
Влітку не потрібно кожного разу тепло вдягатися перед тим, як виходити на вулицю. Досить взути «шльопанці» - і вперед! Можна гуляти на свіжому повітрі цілий день і не боятися змерзнути.
Влітку взагалі відчуваєш себе вільно, тому що є багато можливостей провести вільний час. Можна лазити по деревах, грати в м'яча, кататися на роликах, на скейтборді, на велосипеді. І погода не зможе перешкодити, хіба що дощ піде. Але ж скоро земля все одно висохне, повернеться сонячна погода!
Літо - це єдина пора року, коли можна засмагати та купатися. А я дуже полюбляю це робити. Тому я обожнюю літо!
Ще літо добре тим, що на вулиці пізно сутеніє. Можна багато часу проводити на вулиці, не те, що взимку. А літні вечори такі світлі! У нашому місті під відкритим небом проводяться різні свята, концерти, ігри та гуляння під відкритим небом. Але навіть і без цього кожен літній вечір здається мені святом.
Влітку на деревах достигає багато смачних фруктів, і тому вони дешево коштують на ринку. Можна ними ласувати і ні в чому собі не відмовляти. Літо - щедра пора року. Природа влітку дарує людям свої плоди
<span>
Оригинал <span>http://ycilka.net/tvir.php?id=588#ixzz4gyD7iosq</span></span>
Осінній дощ багатьом може здатися похмурим, довгим, занудним, злим. По суті так воно і є: його холодні краплі рідко кого втішать, хіба вже якихось мазохістів або ... закоханих. Так-так, повірте що комусь цей дощ зовсім не байдужий. Ми киваємо на його холодність, а він тим часом комусь зігріває душу і серце. А взагалі літній дощ, як і осінній не можна оцінювати однозначно ... Вони можуть бути дуже навіть мінливі та взаємодоповнюючі. Захоче літній дощ - піде восени, а той - у свою чергу влітку. Ми ж радіємо всьому, що є на цій планеті і, в тому числі, будь-якому дощу.
На сонці тепло, а біля матері добре.
Птах радіє весні, а дитя- матері.
Заздрощі добра не навчать.
Хто дбає, той і має.
За праве діло стій сміло.
Берись дружно - не буде сутужно.
Хліб - сіль їж, а правду ріж!
То не козак що, отаманом не хоче бути.
(Вибачайте будь ласка я написала тільки прислів'я)
Повiсть «Земля» висвiтлює одвiчнi проблеми — людини i землi, злочину й кари, батькiв i дiтей. Трагiчна iсторiя родини Федорчукiв — це новiтня iнтерпретацiя християнського мотиву братовбивства, хоч i написана за реальними подiями, що вiдбулися в с. Димка, де жила якийсь час О. Кобилянська. Цьому творовi притаманнi глибокий психологiзм та символiзм у розкриттi образiв. Так, Михайло i Сава — протилежнi психологiчнi типи. Марiйка та Iвонiка — уособлення цiнностей народності моралi, Сава i Рахiра — втiлення духовності і деградацiї, образ Анни передає трагедiю шляхетності;, чутливості; душi в жорстоких обставинах тогочасного сiльського життя.
Михайло Федорчук, син заможного господаря - парубок працьовитий, красивий і сильний, чесний та порядний. Його молодший брат Сава - людина слабкої волі, байдужа до господарства. Якщо до Михайла люди ставилися приязно, то Сава спілкувався лише з Рахірою. Все село знало її як пусту дівчину, що не цуралася навіть крадіжки. Втім, Сава, засліплений любов'ю, не хотів нікого слухати та під впливом Рахіри ставав із кожним днем гіршим. Єдине, що Сава робив із задоволенням - виходив у поле та стріляв зайців і горобців.
Отже, Михайло був єдиною надією батьків, лишалося тільки дочекатися, коли він відбуде службу в армії. Але одного ранку, коли Михайло перебував у відпустці, його знайшли вбитим у лісі.
Не важко здогадатися, що вбивця -- Сава, втім, прямих доказів цього немає. Можливо, такі докази можна було б знайти, але батько Сави, який першим здогадався, хто є вбивцею, знищує та замовчує всі докази. Підкорившись батьківському інстинкту, Івоніка та Марійка Федорчуки намагаються врятувати свого тепер уже єдиного сина.
Які ж мотиви спонукали Саву вбити свого рідного брата? Як і в біблійній Книзі Буття, головний мотив - це заздрість. Сава хотів за будь-яких умов одружитися з Рахірою. Батьки погрожували йому, що в такому випадку він не дістане землі. Виходило, що вся земля заможної родини Федорчуків належатиме Михайлові? Сава, хоча спочатку й був байдужим до землі та праці, відчув смак до господарства, поки Михайло перебував в армії. Він не хотів ані покинути злодійку Рахіру, ані лишитися без землі. До того ж, і Рахіра ставила свої умови: вийде за Саву, тільки якщо той буде мати землю.
Сава бачив лише один вихід - убити Михайла, свого рідного брата.
