<span>Між 1185 і 1187 роком, тобто незадовго до спустошливої навали на Русь татаро-монгольських орд, було створено одне з найбільших творів давньоруської літератури - "Слово о Полку Ігоревім". Повна назва цього твору, що відноситься до жанру слова, звучить так: «Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святославова, внука Олегового". "Слово", мабуть, можна вважати художнім витвором того часу, в якому з великою точністю переданий образ Давньої Русі. Автор цього твору досі залишається загадкою для багатьох вчених-дослідників, літераторів, так і просто людей, які цікавляться історією створення цього рукопису. В основі "Слова..." лежать реальні історичні факти, що оповідають про невдалий похід на половців князя Ігоря Святославовича. Головним почуттям ж, яке турбувало автора "Слова о полку Ігоревім" була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор олицетваряет природу, в "Слові..." вона не є тлом, а головним героєм.. .
Автор «Слова о полку Ігоревім» проявив спостережливість по відношенню до природи. Він описує прекрасний і дивовижний образ землі великого російського народу - образ Російської землі. У світовій літературі налічується небагато творів, у яких широко показані багатства Російської землі. Образ батьківщини, повної міст, річок та численних мешканців – протиставлено образу половецького степу. Можна з упевненістю сказати, що "Слово..." присвячене не якогось окремого герою (князя Ігоря, як видно з назви твору) , а навпаки російської природи, яка одушевляется автором і подається як діючий персонаж літопису. Читаючи це геніальний твір Дрневнерусской літератури, починаєш зустрічатися з тим, що розумієш, що перо автора "Слова..." надихала природа могутньої Руської землі. Тому воно привернуло людей, які не байдужі до своєї Батьківщини і до совему рідного народу.
Автор "Слова..." з надзвичайною красою описує багатства російської природи: великі річки Дон, Волгу, Дніпро, Дунай, найдавніші міста Київ, Чернігів, Курськ, Переяславль, Новгород, "синє море" і величезні простори рідних степів. Таким чином, творець відчуває природу не що інше, як єдине целове, єдиний організм, одну Всесвіт зі своїм кругообігом.
Обширність Руської землі відчувається, коли автор описывет дії в різних частинах Стародавньої Русі одночасно:
"Коні іржуть за Сулою -
дзвенить слава в Києві;
труби трублять в Новогороді -
стоять стяги в Путивлі! "
Тут йдеться про безліч міст на Русі. Також розповідається, що рідна земля співчуває своїм "дітям" - російським воїнам допомогою сонця:
"Тоді Ігор глянув
на світле сонце
і побачив своїх воїнів
тьмою прикритих";
"Сонце йому тьмою путь заступало... ";
криком звірів і птахів:
"...ніч стогонами грози птиць збудила;
свист зверниный встав, взбился дів..."
Тим самим, земля намагається попередити князя Ігоря Святославовича не робити похід на половців. Природа немов хотіла зупинити Ігоря, не пускати його далі: «Але поглянувши на сонце в цей день, здивувався князь Ігор на світило: серед білого дня нічна тінь ополченья російські покрила...... » Всілякими знаками намагалася природу попередити свого "сина" Ігоря про небезпеку, що насувається, але він не послухався свою "неньку". Як відомо з рядків "Слова... ", новгород-сіверський князь потім зазнає поразки, не зумівши впоратися з "дітьми бесовыми" - половцями і полоцкими князями.
Природа, до того ж, допомагає Ігорю втекти з полону: Донецстелет йому зелену постіль на своїх срібних берегах, одягає його теплим туманом:
"Чимало тобі величі,
лелеявшему князя на хвилях, стлавшему йому зелену траву
на своїх срібних берегах,
одевавшему його теплими теплими туманами
під покровом зеленого дерева..."
Природа постає живою і одухотвореною, що разом з усім народом переживає за долю Батьківщини. Ось чому, як до живого, звертається Ярославна до Дніпра-Словутичу:
"Про Дніпро Словутичу!
...Прилелей ж, господине, мого милого <span>до мене</span></span>
Творчість Олександра Довженка — явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна увічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинно йти далі, підносячись на верхогір'я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина — трудівник. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси. Його герої — сини народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.У кіноповісті "Зачарована Десна" О.Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М.Рильського, "Зачарована Десна" — це "задушевна лірична сповідь, наповнена любов'ю до рідного краю..." Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов'ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його* про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор "Зачарованої Десни" виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно — людей. З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!" — захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам'яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.Героям О.Довженка праця завжди приносила радість. "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість", — говорить мати. Із синівською любов'ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність ї пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у "Зачарованій Десні" є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов'ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.Моральна краса Довженкових героїв розкривається у ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для ми*ц5г і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю, любов'ю. 1 сам письменник пройнявся любов'ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ."Зачарована Десна" — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає "бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах."
<span>Ой три шляхи широкії» Шевченко аналіз Рік написання: 1847 Жанр: громадянська лірика, зв’язок поезії з усною народною творчістю. Тема: відтворення трагічного становища життя на Україні, пов’язаного з тогочасним суспільним ладом. Ідея: засудження влади, яка руйнує щастя українців, чинить перешкоди повноцінному їх життю. Основна думка: немає радості, щастя в українських оселях, бо народ позбавлений волі. Художні засоби «Ой три шляхи широкії» Метафори: «шляхи зійшлися», «калина зов’яла», «шляхи терном заростають» Епітети: «шлях широкий» Композиція «Ой три шляхи широкії» Експозиція: брати розійшлися з України на чужину. Зав’язка: рідні брати насаджують дерева, кущ калини як обереги на випадок лиха, нещастя. Кульмінація: страждання матері, сестри, діточок, коханої, внаслідок цього висихають насаджені ними явори, ясени, тополя, калина. Розв’язка: Не вертаються три брати, По світу блукають. А три шляхи широкії Терном заростають. Поезію «Ой три шляхи широкії…» називають перлиною поетичної творчості Т. Шевченка. Побудована вона за фольклорними мотивами, коли козаки поїхали шукати в далекі світи своєї долі (а можливо, їх змусили служити у війську) й не повернулися. Страждає стара мати, жінки з діточками, гине наречена. Вірш написаний під час перебування поети в казематі, де був він у неволі, самотній, страждаючий. Тому в його по етичних рядках і вилилося гаряче співчуття до таких же знедолених. Історія написання «Ой три шляхи широкії» Скільки хлопців залишали рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, в якщо і приходили, то посивілими, згорбленими, хворими дідами! Т. Шевченко сам був солдатом і тому знав всі труднощі цієї служби</span>