Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову допомогу Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого.
23 жовтня до міста Борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж Андрій Войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. Мазепа негайно виїхав до своєї столиці Батурина і упродовж ночі спалив там частину власного архіву. Вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили Батурин і наступного дня переправилися на правий берег Десни біля села Оболоння. На третій день вони прибули до села Горки, де розміщувався штаб Карла Дванадцятого. Говорить київський історик Тарас Чухліб:
"29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між Українським гетьманатом та Шведським королівством. І це означало відхід Українського гетьманату на чолі з Іваном Мазепою від зверхності російського царя Петра І. В радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова Івана Мазепи від протекції Петра І".
За кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням Олександра Меншикова оточила Батурин і стала його штурмувати. У ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. Говорить професор Віктор Горобець:
"Вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. Це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення Володаря. І тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». Але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".
<span>устанавливал пятилет</span>
Византийская наука раннего Средневековья не знала себе равных в Европе. Сохранялись и развивались античные знания в математике, медицине, географии. Выдающимися были достижения византийских историков. Они объединили в своих трудах библейскую и античную историю. И та и другая рассматривались лишь как преддверие последнего, самого важного периода истории, начало которому положила земная жизнь Иисуса Христа. Отныне смыслом истории становится распространение христианства во всем мире.
В смысле основное содержание?
Ну вот я те кое-что напишу:
1) эпоха Возрождения и Титаны Мира (Леонардо да Винчи, Рафаэль Санти и т.д)
2) Реформация в Европе (это когда народ начал восставать против католической церкви и образовал свою - протестантскую.)
3) Образование Франции, Испании, Голландии и Англии
4) Капитализм
5) Реконкиста в Испании (эо года выгоняли мусульман и евреев из Испании)
3) Лишний поскольку является внутренне мирным договором в отличии от остальных вариантов .