Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка "Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного прошарку "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю, виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся коханням, жаліє себе, мріє про взаємність. Хіба він за щось прощає героїню, хіба думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.
А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі, що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у тому, що не любить його? Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити тебе.
Може були в той час дуже популярними от їх і увічнювали в піснях)))
Новела «Intermezzo» — один із кращих творів Михайла Коцюбинського. Тема — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві. В основу твору лягли враження автора від перебування в селі Кононівці, куди він їздив на перепочинок. М. Коцюбинський любив природу, але спочатку й вона викликає відразу. Втома міцно тримає душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями. У листі він зізнавався: «Так полюбив земні простори, сонце, що мені жалко години, проведеної у хаті». Саме тут, серед кононівської природи, зустрівся автор з дійовими особами новели.
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх перелік. Зозуля, жайворонок, три білі вівчарки, ниви, сонце, моя утома, людське горе. На перший погляд, їх і дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов'язані між собою, доповнюють одне одного, зумовлені ідейним змістом. Спочатку природа ніби протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед нив я». Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним гостем. У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти друге на небі...» відчувається готовність героя до нової боротьби. Розгортанню образу сонця допомагають зозуля й жайворонок. Під натиском сил природи відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і вона нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем сонцю.
Образ селянина — це втілення народного героя. Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання бідного безземельного затурканого селянства. Образ селянина уособлює народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих.
Новела «Intermezzo» — суцільний пейзаж, і в той же час ми не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина. «Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
<span>Дійові особи новели «Intermezzo» — символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи. </span>
Метафора в думе буря
Эпитет буря на Черном море
Гипербол нету
Плугатарі з плугами йдуть а матері вечерять ждуть
