Хоч трава не рости-байдуже,цілковита байдужість
не за морями-недалеко
згущувати фарби-перебільшувати
Ну как то так, мне кажется верно
))
Людина завжди говорить для того щоб щось висловити. Вона навіть не розуміє скільки слів вона говорить вдень. Тому що це злічити дуже складно.
Люди живуть в різних странах і в кожній з них є своя мова. Наприклад в нашій країні говорять українською мовою, бо ми живемо в Україні.
Якщо людина не буде знати своеї мови то її ніхто не буду розуміти. Ось яке значення для людини має мова.
Рум"я - ний. Так будет проще всего
Надіюсь, твір у віршах не суперечить правилам? Придумалось тут колись...:)
Розмова з найкращою подругою за філіжанкою кави
у затишному кафе навпроти театру
<em> Сонет</em>
Питаєш ти, чи донкіхоти нам потрібні?
Ти знаєш, подруго, я вірю - так, авжеж.
"Сьогодні" наше на жахливий сон подібне -
Зло і Байдужість розрослись без меж...
"Мені!", "Моє!", "Для мене!", "Дай!", "Я хочу!" -
Звучать частіше ніж молитви і пісні.
Тому печальна туга серце точить:
Ну де ж мій Дон Кіхот на білому коні?
Романтик з поглядом рішучим і сміливим,
Ідеаліст, що вірить в правду і любов,
Із велетнями-вітряками він готовий
У бій відважно й благородно стати знов.
Мій лицар, що у грудях носить серце лева,
І у його очах я справжня королева...
