День рідної мови у школі- це свято для тих хто любит поважає, розмовляє, і не нехтує своєю рідною мовою. Сама у цей день беруть участь у святі учні, вони вивчають вірші, поезії, поеми, про рідне слово, рідну мову. Співають пісні, виготовляють стінгазети, і усе це присвячене саме українській мові, нашому рідному слові...До цього дня готуються не тільки учні а й самі вчителі, вони теж до цього прикладають максимум зусиль..
Может ошибаюсь ,ну это возможно так можно сказать:Лучше синица в руках, чем журавль в небе.
Положивши руку на серце між нами кажучи від добра добра не шукають борг платежем червоний
Маленьке зернятко лежало на землі і грілося на сонці. «Яке гарне сонце» - думало зернятко. «Скільки приємного тепла від нього виходить. А навіщо я тут лежу? Чому? »І зернятко стало згадувати. Перше що воно згадало це те, що воно не завжди було кругле. «Точно-точно, адже у мене збоку була гілочка на якій я висіло». І воно стало дивитися туди, де у нього була гілочка, і раптом з цього місця став прокльовується паросток, і він ставав все довше і довше, і йшов в землю. «А де ж листочки? Адже ще були листики ... »І раптом з іншого боку зернятка розкрилася пара маленьких листочків і вони спрямувалися вгору, розпускаючись. «Ого, але ж я вже не зернятко, я адже паросток», - сказав паросток і став тягнутися до сонця. По дорозі він згадав, що у нього була не одна гілочка; і в тих місцях де вони у нього були раніше, виросли нові пагони. «І листя, листя! У мене ж було багато листя! "І він покрився величезним числом листя. <span>«Ну, от. Я виявляється дерево », - вигукнув дерево, і від радості зацвіло квітами. «Як же мені хочеться поділитися своїм відкриттям з іншими зернятками, але як же це зробити?" І раптом на місці квітів стали утворюватися насіння, такі ж - як воно саме колись. «Ось це так!» - Здивовано змахнув дерево гілками і по полю розлетілися на всі боки тисячі маленьких зерняток.</span>
Школа – это начало начал. Она, как никто и ничто другое, превращает человека в личность. Именно там мы начинаем раскрываться, делать первую достойную заявку о себе миру.
Школа – это первый шаг к самостоятельной жизни. Ведь многое происходит впервые: и первый урок, и первая победа, и первое серьезное поражение, и первая любовь.
В школу мы приходим робкими, застенчивыми и неумелыми. С рук в руки передают нас родители первой учительнице. А сколько было переживаний, но нам повезло с первой учительницей – доброй, мудрой. Она стала нам второй мамой. Учительница научила нас не только читать и писать, а и дружить, понять, что родина начинается «с картинки в твоем букваре».
Ведь школа – это не только общеобразовательный центр, это школа жизни. Мы учимся здесь важному: быть честными, отзывчивыми, целеустремленными, уметь жить в коллективе. В школе мы строим свое «Я» по кирпичику, тяжело, медленно, осторожно. Помогают нам в этом наши учителя. Мне очень повезло – они не только учителя, но и друзья. Друзья, которые дадут мудрый совет, подставят плечо и укажут правильный путь заблудившемуся. Их внимание к нам, терпение вызывает восхищение, а душу переполняют слова благодарности. Школьные учителя учат нас преодолевать себя, свою лень, неорганизованность, не останавливаться на достигнутом и идти вперед.
