<span>Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:</span>Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество <span>
</span>
Мій улюблений вид спорту - це волейбол. Саме в цьому спорті я надзвичайно гарний і спритний. Волейбол - дуже цікавий вид спорту, і там, в принципі як і у всіх іграх, є свої власні правила, яким треба підкорятися. У волейболі потрібно бути не просто швидким, потрібно бути спритним і мати досить добре розвинену реакцію. Реакція важлива, хоча б тим, що якщо не хочеш отримувати по обличчю треба буде ловити м'яч швидко і відразу.
Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям.
<span>Моя перша вчителька — Ім"я. Вона була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: «Володю, ти ж такий розумний і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?» Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом. </span>
<span>Я навчаюся в п'ятому класі в «дорослій» школі. Тут усе по-іншому, але я продовжую приходити після уроків до Тетяни Вікторівни й розповідати про свої успіхи. І скільки б років не минуло, я пам'ятатиму її уроки добра й щирості, сподіваюся, що виправдаю її віру в мене, у мої здібності. </span>
Десь від тебе кравець міру згубив
І кравець з голки живе
Кожний кравець на свою моду крає
Кравець, але такий, що лиш міхи вміє шити
Кравець кравця по наперстку знає і пізнає
Кравець попорений жупан носить
Кравче, добре край або сукно віддай!
Кравче, пильнуй свого кравецтва, а в шевство не мішайся
Ліниві кравці беруть довгі нитки
На те він кравець, щоб подертий жупан носити
