Лова, объединенные сферой распространения, образуют определенные лексические группы:
общеупотребительную лексику;
лексику ограниченного употребления.
К лексике общеупотребительной относятся слова, использование которых
относительно свободно, не ограничено. Подобная лексика составляет
устойчивую основу современного русского языка. В ней по тематическому
признаку могут быть выделены самые разнообразные лексико-семантические
парадигмы: слова, называющие явления, понятия общественно-политической
жизни; слова, называющие экономические понятия; слова, называющие
явления культурной жизни; бытовые наименования и другие.
В лексике
ограниченного употребления с точки зрения социально-диалектной сферы
распространения выделяются, во-первых, слова, присущие тем или иным
территориальным говорам, диалектам (так называемые диалектизмы) ,
во-вторых, слова специальные, профессионально-терминологические, а также
жаргонно-арготические.
Помнить и не забывать; я осень часто повторяю себе эти слова , нахожу в них истинную мысль. Ведь в наше время все нужно помнить для своего же блага , ведь забыв ты можешь многое потерять .
Важно понимать различие между злопамятностью и фиксированием в своей памяти тех или иных плохих или хороших событий . Злопамятность не приведёт ни к чему хорошему , напротив , я сам от этого пострадаю , мои нервы , моя психика . А вот простить и помнить намного лучше для каждого . Можно не держать обиду на друга, но понимать что он больше не друг . (Ну типа если предал, надеюсь понятно изложение моих мыслей , пишу сочинения как разум диктует )
Деревья - дерево, деревянный.
Объяснение:
Не можу не написати про чудову книгу М.Шолохова "Доля людини". Це твір, де людська доля пов"язана з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. І головний герой - Андрій Соколов - чи витримає він важкі втрати, чи збереже віру в життя й людей, чи пройде іспит на людяність? Це питання постає на протязі цілої повісті. Здавалося б, ненависть до ворогів могла б витіснити з його серця будь-які інші почуття. Але зустріч з сиротою Ванюшею зачепила його душу. Він не втратив здатність до співчуття та доброти. Соколов лишився Людиною. Всиновивши Ванюшу - ми бачимо перемогу доброти над жорстокістю, над утратами. В ньому проявляється гуманізм та відповідальність за долю іншого. Він - герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних "непоказних героїв".
Раджу всім почитати розповідь про перемогу людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мирного існування над страхіттями війни.
БЫВАЮТ В НАШЕЙ ЖИЗНИ СОБЫТИЯ, КОТОРЫЕ НАДОЛГО ВРЕЗАЮТСЯ В ПАМЯТЬ.ТРУДНО ЗАБЫТЬ СВОЙ ПЕРВЫЙ ШКОЛЬНЫЙ ДЕНЬ ИЛИ КАКОЙ - НИБУДЬ ОСОБЕННЫЙ ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ, ВСТРЕЧУ НОВОГО ГОДА ИЛИ ПОХОД В ТЕАТР...Я НАДОЛГО ЗАПОМНЮ СВОЮ ВСТРЕЧУ С ГЕРОЯМИ РОМАНА ИСТУРГЕНЕВА "ОТЦЫ И ДЕТИ" ЗАИНТРИГОВАЛО УЖЕ САМО НАЗВАНИЕ: ЧТО НОВОГО МОЖНО УЗНАТЬ О ВЕЧНЫХ ОТНОШЕНИЯХ ДВУХ ТАКИХ БЛИЗКИХ И ТАКИХ ДАЛЁКИХ ЛАГЕРЕЙ. С ПЕРВЫХ ЖЕ СТРОК КНИГА ЗАХВАТИЛА МЕНЯ ВСЕГО: ОБЫЧНАЯ, КАЗАЛОСЬ БЫ, СЕМЬЯ. СЫН СТУДЕНТ ПРИЕЗЖАЕТ В ГОСТИ С ДРУГОМ. НО КАК НЕ ПОХОЖ ОН НА ОКРУЖАЮЩИХ! ВСЁ ОТРИЦАЕТ, ОБО ВСЁМ СПОРИТ, ЗА СОБОЙ ОСОБЕННО НЕ СЛЕДИТ.КАЖЕТСЯ, НИЧТО ЕГО НЕ ВОЛНУЕТ, НЕ ЗАДЕВАЕТ И НЕ УДИВЛЯЕТ. "ПРИРОДА - НЕ ХРАМ, А МАСТЕРСКАЯ...!" И ИМЕННО ЭТОГО ЧЕЛОВЕКА ВОЗРОЖДАЕТ К ЖИЗНИ ЛЮБОВЬ. УВЫ, ТОЛЬКО В СЦЕНЕ СМЕРТИ МЫ УЗНАЕМ БАЗАРОВА НАСТОЯЩЕГО: СКОЛЬКО ИСКРЕННЕЙ БОЛИ И ЗАБОТЫ О РОДИТЕЛЯХ, СКОЛЬКО СОЖАЛЕНИЙ О НЕСОСТОЯВШЕМСЯ И НЕВОЗМОЖНОМ СЧАСТЬЕ: "ДУНЬТЕ НА УГАСАЮЩУЮ ЛУЧИНУ..." НЕВОЛЬНО НАЧАЛ РАЗМЫШЛЯТЬ О ТОМ, КАК ЧАСТО МЫ СТЕСНЯЕМСЯ БЫТТЬ ИСКРЕННИМИ. МОЖЕТ ПОЭТОМУ, ДАЖЕ САМИ СЕБЯ НЕ ПОНИМАЕМ?! СПАСИБО, ИВАН СЕРГЕЕВИЧ, ЗА ОТКРОВЕНИЕ, ПРОБУЖДЕНИЕ НАШИХ ДУШ