Онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив зі стародавнього роду. Народився у збіднілій на той час сім'ї провінційного урядовця невисокого рангу.
Свій перший вірш написав у 7 років і його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб за сімейною традицією отримати посаду державного службовця, проте службовцем не став.
У 20-35 років багато подорожував Китаєм, вів розгульне життя. У 741 р. прибув до столиці імперії Чан'ань. Там мешкав майже 10 років, отримав при дворі незначну посаду. Під час бунту Ань Лушаня втік зі столиці разом із почетом імператора, а його родина залишилась у Чан'ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув'язнений бунтівниками та пробув у полоні 2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора і у 757 р. він став радником молодого імператора Суцзуна і навіть отримав привілей критикувати імператора, але як тільки Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув'язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що він дійсно вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано й імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте у 759 р. Ду Фу пішов зі служби та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Янцзи.
Смерть спіткала поета 770 року, коли він на човні спускався річкою. У 770 році Ду Фу у віці 59 років помер у злиднях.
Жили были 3 брата. Двое умных третий футболист, но самое главное что те умные стали какими- то обыкновенными продавцами , а тот получал миллионы.футболист этот унижал своих братьев тем что те работают на такой работе. И вот как то раз играл он на поле и после матча пришел домой и ему начала болеть нога. Оказалось что она была сломана и нельзя было больше играть футбол . Ему пришлось бросить футбол и остаться без зарплаты ведь он кроме футбола ничего не знал. Ему пришлось попросить братьев о помощи. Вот так. Вот
<span>Скорее всего я бы поставила памятник Микуле. Так как в былине он представляется как славный богатырь, который больше и сильнее Вольги, а ведь всего лишь крестьянин. В былине показывается, что простой люд может быть сильнее обученных и выдающихся. Т.ч. слава Микуле, фиг Вольге.</span>
Если идти всё прямо да прямо, далеко не уйдешь…
Хорошо, если у тебя когда-то был друг, пусть даже надо умереть.
Есть такое твердое правило. Встал поутру, умылся, привел себя в порядок — и сразу же приведи в порядок свою планету.
Если любишь цветок — единственный, какого больше нет ни на одной из многих миллионов звезд, — этого довольно: смотришь на небо — и ты счастлив. И говоришь себе: «Где-то там живет мой цветок…»
Мы разбудили колодец, и он запел…
Если дашь волю баобабам, беды не миновать.
И у людей не хватает воображения. Они только повторяют то, что им скажешь… Дома у меня был цветок, моя краса и радость, и он всегда заговаривал первым.
«Если любишь цветок — единственный, какого больше нет ни на одной из многих миллионов звезд…»
— Люди забираются в скорые поезда, но они уже сами не понимают, чего ищут, — сказал Маленький Принц. — Поэтому они не знают покоя и бросаются то в одну сторону, то в другую…
Люди выращивают в одном саду пять тысяч роз… и не находят того, что ищут.
— Ничего я тогда не понимал! Надо было судить не по словам, а по делам. Она дарила мне свой аромат, озаряла мою жизнь. Я не должен был бежать. За этими жалкими хитростями и уловками надо было угадать нежность. Цветы так непоследовательны! Но я был слишком молод, я еще не умел любить.
....«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені допомогла дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»