Мне очень сильно запомнилась басня толского осел и соловей
Люди должны быть добрыми, отзывчивыми, порядочными и щедрыми. Зло людей обязательно возвращается к ним. Например если человек сделал что-то плохое, то это зло к нему вернётся. Так-же люди должны быть щедрыми, со всеми делится. Люди должны быть порядочными. Они должны не мусорить. Хорошо обращаться с другими и на зло отвечать добром.
Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"
Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.
Бильбо сбежал от орков в образовавшуюся трещину в стене пещеры, остался в полной темноте и блуждал там. Там же, ползая на четвереньках, он и нащупал что-то, оказавшееся кольцом.
<span> Потом (не помню точно, как) он наткнулся на голлума, и тот хотел его убить и сожрать, но без кольца не решился. Да и Бильбо предложил ему сыграть в "священую" игру - в загадки. Голлум согласился, хотя потом собирался все равно убить хоббита. В конце-концов, Бильбо уже не знал, что спросить, и спросил первое, что пришло в голову: что лежит у меня в кармане? Вопрос нечестный, он смухлевал (чего потом очень стыдился, между прчим, об этом Толкиен говорит во Властелине Колец) . Голлум, конечно же, не угадал. И решил взять кольцо, чтобы убить Бильбо. Он бросился к себе на остров и обнаружил пропажу. А Бильбо уже одел кольцо и исчез. Голлум думал, что Бильбо бросился к выходу и сам привел хоббита на поверхность. Как-то так) </span>