Был у меня один большой страх - темнота. Так я её боялся, что всюду ходил с фонариком. Однажды я долго просидел в гостях у друга. Наступил вечер. Стало на улице темно. Стало мне страшно. Вышел я из подъезда и шагу дальше сделать не могу. Страшно. Вот я стою, весь дрожу от страха и ко мне в голову лезут разные мысли о том, что люди думают что я трус. И так мне обидно за себя стало, что я пошел по темной улице домой. И знаете, я свой страх поборол, и пока ничего не боюсь)
<span>«Енеїда» І. П. Котляревського належить до травестійного жанру [від італ. переодягати], в якому використовується сюжет певного твору для зображення зовсім іншого, ніжу оригіналі, життя. Героїчний зміст оригіналу письменник подає в зниженому, жартівливому плані. Таким чином урочисто-піднесена розповідь перетворюється на бурлескну.</span><span>Назва твору пов’язана з ім’ям головного героя — Енея. За грецько-римською міфологією, Еней — син дарданського царя Анхіза і богині Афро-діти, один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII—VII ст. до н. є.) в «Іліаді» й «Одіссеї».</span>Еней є говним героєм поеми. Але Еней не сам, з ним усюди і завжди його вірні побратими-троянці. Яким же зображує І. П. Котляревський головного героя?Еней — відважний, хоробрий ватажок, який повів своє військо до Латинської землі. Автор, хоча іноді й за допомогою не дуже шанобливих епітетів, але з любов’ю змальовує його:Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний Завзятіший од всіх бурлак. Еней здатний і на бійку, і на розваги, і на «дипломатичні стосунки» з Ла-тином, Ацестом, Евандром та іншими царями; вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти.Портретний образ Енея зустрічаємо на сторінках поеми багато разів. Автор то милується ним:Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий, Такий, як був Нечеса-князь, На нього всі баньки п’ялили, І сами вороги хвалили, Його любив всяк — не боявсь. А то змальовує у досить-таки непривабливому вигляді: Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило,Еней у Котляревського і ланець, і поганець, «мутив, як на селі москаль». Він — призвідця і злодіяка всіляких витівок і бешкетів. У мирний час Еней любить добряче почастуватися хмільним, усмак поїсти, до втоми погуляти, досхочу виспатись. За розвагами й пиятикою він забуває навіть мету свого життя — побудувати нове царство, і Зевс мусить не дуже чемно нагадати йому про це. Енеєві притаманні й інші людські слабкості.<span>Разом з тим він наділений і досить симпатичними рисами: він «ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь» (тобто дотепний), доброзичливий, легко сходиться з людьми. Еней — вимогливий і суворий начальник, але добрий і справедливий, постійно дбає про своїх гольтіпак-троянців, тужить за загиблими. У скрутну хвилину, як справжній запорожець, звертається за правдою до громади.</span>
В "сцене вранья" Хлестаков — пузырь, максимально раздувается и показывает себя в истинном свете, чтобы лопнуть в развязке — фантасмагорически исчезнуть, умчавшись на тройке. Этот эпизод, поистине "магический кристалл" комедии. Здесь сфокусированы и высвечены все черты главного героя, его "актерское мастерство". Сцена позволяет лучше понять ту "легкость в мыслях необыкновенную", о которой предупреждал Гоголь в замечаниях для господ актеров. Здесь наступает кульминационный момент притворства и лжи героя. Выпуклость "сцены вранья" являет собой грозное предупреждение Гоголя последующим поколениям, желая уберечь от страшной болезни — хлестаковщины. Воздействие её на зрителя велико: тот, кто хотя бы один раз в жизни обманывал, увидит, к чему может привести чрезмерная ложь. Вглядываясь в образ Хлестакова, понимаешь, как жутко находиться в шкуре лжеца, испытывая постоянный страх разоблачения.
После прочтения произведения И. С. Тургенева "Отцы и дети" я пришёл к выводу, что данное творение очень скучное.
В романе обнажается достаточно актуальная тема - проблема непонимания между двумя поколениями. В своём творении автор достаточно тонко описывает события, которые происходят в реальной жизни. Младшее поколение не всегда прислушивается к мнению старших, а взрослые пытаются добиться обратного. Из-за этого происходит некая борьба, которая усугубляет всю ситуацию. Иван Сергеевич подчеркнул то, что не нужно свои взгляды так рьяно навязывать другим. Нужно найти компромисс, а не доказывать что-то с пеной у рта, как это делали Павел Петрович Кирсанов и Евгений Васильевич Базаров. Писатель хотел добиться того, чтобы после прочтения произведения у читателя изменились жизненные ценности и взгляды. На мой взгляд, Тургенев взял на себя огромную ответственность, обнажив данную тему.
Таким образом, взгляды писателя я не разделяю, поэтому считаю, что роман достаточно скучный.