Автор рассказывает о жизни князя Серебряного. Видно, что молодому воеводе приходится всё лихо верстать. Он, преодолевая трудности, постепенно в ходе испытаний, преподнесённых ему судьбой, крепчает и становится человеком с сильной волей и могучим духом.
Главные герои:
1. Серебряный
2. Иван Грозный
3. Морозов
4. Жена Морозова - Елена
5. Малюта Скуратов
Я думаю автор выразил наше сокровенное желание, на произвол власти ответить террором и таким образом вроде как бы установить попранную справедливость - опыт всех революций показывает ошибочность такого пути, Пушкин писал Не дай бог увидеть русский бунт бессмысленный и жестокий! Символичность того момента когда умирающий Кудеяр говорит мальчику - Имя Кудеяра не должно умереть! Это как бы напоминание Власти о том что найдётся тот кто кинет ей вызов! Книга написана очень красиво и очень легко читается!
Молодой человек влюбился в собственное отражение и умер, не в силах оторваться от созерцания себя в воде даже для того, чтобы поесть. На месте смерти из тела молодого человека вырос цветок, который был так же красив и клонился вниз. Его назвали именем юноши и считали символом смерти, сна, от которого можно проснуться в ином обличии, забвенья, но также и символом воскресения. Но на самом деле миф о Нарциссе намного сложнее
<span>сказка колобок медведь из сказки злой а в басне Крылова трудолюбивый </span><span>
</span>
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714—1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.
Ще більш «важливі» обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії — Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.
Это стихотворения. А вот и характерные его черты: Рифма, троекратный повтор, образность, зачин, ритм, волшебные герои и волшебство, эпитеты, деление на строфы