Виховані люди бувають різні. Одна допомогає іншим. Друга складає компанію. Третя дарує радість , усмішку , любов. І четверта ніколи не покидає людину у всіх проблемах.
Серед зграї дітей був зовсім маленький конóшок (мала дитина), який весь час ставав навшпиньки, щоб дотягнутися до старших.
<span>Схема,
яка відповідає структурі речення
<span>
[Данило любив, </span>(<span>як,
|вигинаючись|, |б’ючи на сполох|, аж до самого неба половіли ниви), і мав
радість], (коли червень клав сивину на жито, а золотінь на пшеницю); [він любив],
(коли вдосвіта липень клепав коси), (коли серпень цілими днями тиховійно сіяв у
рахманну землю зерно й надії) і (вересень стишував напівсонну пісню джмеля)
( М. Стельмах).
</span>
Г. Немає правильної відповіді.</span>
Правильна схема:
<span><span>[…,
(як…),…], (коли…); […], (коли…), (коли…) і (…).
11. </span>Речення
з сурядним і підрядним зв’язком:<span>
</span>
Г. Задумувалась не раз Марія, чому такий добрий для неї цей
ледь похилий рудовусий чоловік, та догадатись було неважко (Р. Іваничук).</span><span><span>
12.</span> Речення зі сполучниковим і безсполучниковим
зв’язком:<span>
</span>
Б. Умерла пісня, що
гомоніла в селі вечорами, адже мусульмани не виходять із хат після заходу
сонця);
почала стихати українська мова на вулиці – розмовляти нею стало незручно перед
татарами; [татарки вороже дивилися на дівчат і молодиць, що <span>ходили з відкритими обличчями, тож, ідучи в
Бахчисарай на базар, українки
закутувалися в чадри, щоб не дратувати правовірних (Р. Іваничук).
</span></span>
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
<span>І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
<span>Бо світиться вогник у темнії ночі, </span>
<span>Мов кличе додому мене! </span>
<span>Привет, это легко:
рад - корень
</span>