Вірш "Жар птиця" навчає людей мріяти і фантазувати. Кожен мріє про свою жар птицю, яка осяювала б життя та виконувала бажання! І така птиця вирвалася на волю і засяяла всім.
5 розділ Перебування хворого Климка. Хлопець їде в ешелоні вагону додому. Сутичка з німцем, жорстокість фашиста.До рідного місця — шістдесят кілометрів. 6 розділ Перебування Климка неподалік від своєї станції.Уявлення хлопця про його зустріч з Наталією Миколаївною і Зульфатом.
Стрілянина у біглу людину. Куля влучила у Климка.
Може, тим без пісні я не
можу
Працювати, жити
навіть дня,
Що округ земля моя
хороша,
А на ній - моя рідня!<span>
</span>
У думах народ оспівує мужність і героїзм захисників рідної землі у боротьбі проти ворогів, засуджує жорстокість загарбників, а також утверджує моральний ідеал людини.
Кращі духовні якості людини втілює в собі героїня однойменної думи Маруся Богуславка. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Доля цієї жінки дуже складна. Потрапивши в турецьку неволю, вона стає дружиною султана. Але забути рідну землю Маруся не може, мабуть, тому і знає, що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота, а завтра святий празник. Але, незважаючи на своє важке життя, ця жінка не втратила доброзичливості і співчуття. Вона ставиться з розумінням і добротою до бідних невільників, що "тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають". Маруся відмикає темницю і випускає на волю бідних невільників, коли її чоловік від'їжджає до мечеті. Так вона може прислужитися Батьківщині, образ якої плекає в своєму серці.
Але повернутися додому Маруся не може, бо вже "потурчилась, побусурменилась". Саме тому вона просить козаків передати батькові, щоб не викупав її, дівку-бранку, з неволі. В цьому — трагізм і складність цього образу.
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.