Відносини людини і тварини в сучасному суспільстві стають складнішими і
складнішими. Людина — вінець природи, але вона за власною пихою не
помічає, як навколо неї страждає природа — рослини і тварини. І якщо
рослини не мають почуттів, то тварини все розуміють та гостро
відчувають. Іноді мені навіть здається, що тварини розуміють не лише
сказане, зроблене, а наперед передбачають кожний порух, подих, почуття
свого хазяїна, якому служать вірно, якого люблять безкорисливо,
безоглядно. А чим людина відповідає на що любов? Поштовхами, стусанами,
чорною невдячністю, клітками. Мабуть, треба над цим замислитись.
На такі роздуми наштовхують і зоопарки. Особисто я останнім часом
зовсім припинила туди ходити, бо тварини там знаходяться в нестерпних
умовах. Мені прикро бачити, як цар звірів, що колись поважним кроком
вимірював свої володіння в савані, нерухомо лежить у клітці, що стискає
його з усіх боків. Такі зоопарки нагадують мені в'язниці, а звірі, які
повинні радувати нас і прикрашати наше життя, — безправних в'язнів.
Людина широким кроком іде планетою, заганяє звірів у найглухіші
джунглі, прирікає на вмирання в нестерпних умовах, сама їх винищує. І
після цього називається людиною розумною, а тварин, добрих, лагідних,
називає безсловесними істотами. Чи це справедливо?
Я не згодна з
таким ставленням до природи і вважаю, що людство повинно змінитися, щоб
не призвести до вимирання всього живого на планеті. Насамперед, кожен
повинен шукати гармонію з природою: не безглуздо використовувати, а
спостерігати і приймати дари від неї. Кожен також повинен усвідомити, що
тварина не річ, а також жива істота, яка думає, відчуває, страждає, як і
людина.
На мою думку, людина відповідальна не лише за
свійських тварин, а й за будь-яку дику, бездомну, бо саме людина
висмикнула тварин з їх природного середовища, нав'язала їм міста,
приручивши до себе. Тому людство відповідальне за кожну тваринку на
Землі, за кожну живу істоту. Було б гарно, якби воно це усвідомило!
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
