Лев Миколайович Толстой (28 серпня (9 вересня) 1828, Ясна Поляна, Тульська губернія — 7 (20) листопада 1910, станція Астапово, Тамбовська губернія) — один з найбільш значних російських письменників і мислителів. Учасник оборони Севастополя, просвітитель, публіцист, наприкінці життя засновник нового релігійно-морального вчення — толстовку. Граф.
Ідеї ненасильницького опору, які Л. Н. Толстой висловив в роботі «Царство боже всередині вас», глибоко вплинули на таких важливих діячів XX століття, як Махатма Ганді і Мартін Лютер Кінг.
Рід графів Толстих
Лев Миколайович належить до багатого та знатного роду, який займав видатне становище вже за часів Петра I. Його прадіду, графу Петру Андрійовичу Толстому, випала сумна роль в історії царевича Олексія. Правнук Петра Андрійовича, Ілля Андрійович, описаний у «Війні і світі» в особі добродушнейшего, непрактичного старого графа Ростова. Син Іллі Андрійовича, Микола Ілліч Толстой (1794-1837), був батьком Льва Миколайовича. Він зображений досить близько до дійсності в «Дитинстві» і «Отроцтво» в особі батька Николеньки і почасти в «Війні і світі» в особі Миколи Ростова. В чині підполковника Павлоградського гусарського полку він брав участь у війні 1812 року та після укладення миру вийшов у відставку. Весело провівши молодість, Микола Ілліч програв величезні гроші і зовсім засмутив свої справи. Пристрасть до гри перейшла і до сина, який, вже будучи відомим письменником, азартно грав і мав на початку 1860-х років прискорено продати Каткову «Козаків», аби поквитатися з програшем. Щоб привести свої засмучені справи в порядок, Микола Ілліч, як і Микола Ростов, одружився на некрасивою і вже не дуже молодий княжні Волконської. Шлюб, тим не менше, був щасливий. У них було чотири сини: Микола, Сергій, Дмитро і Лев і дочка Марія. Крім Лева, видатною людиною був Микола, смерть якого (за кордоном, у 1860 році) Товстої так дивно описав в одному зі своїх листів до Фету.
Дід Толстого по матері, катерининський генерал, виведений на сцену в «Війні і світі» в особі суворого ригориста — старого князя Болконського. Кращі риси свого морального загартування Лев Миколайович безсумнівно запозичив від Волконських. Мати Льва Миколайовича, з великою точністю зображена в «Війні і світі» в обличчі княжни Мар'ї, володіла чудовим даром розповіді, для чого при своїй перейшла до сина сором'язливості повинна була замикатися з які збиралися біля неї у великому числі слухачами в темній кімнаті. Крім Волконських, Толстой полягає в близькій спорідненості з цілим рядом інших аристократичних родів — князями Горчаковыми, Трубецькими та іншими.
Дитинство
Лев Миколайович народився 28 серпня (9 вересня) 1828 року в Крапивенском повіті Тульської губернії, в спадковому маєтку матері — Ясній Поляні. У Толстого до того часу вже було три старших брата — Микола (1823-1860), Сергій (1826-1904) і Дмитро (1827-1856). У 1830 році народилася сестра Марія (1830-1912). Толстому не було й двох років, коли померла його мати. Багатьох вводить в оману те, що в автобіографічному «Дитинстві» мати Іртеньєва вмирає, коли хлопчикові вже років 10-12 і він цілком свідомо ставиться до навколишнього, але насправді мати зображена тут Товстим з розповідей інших.
Вихованням осиротілих дітей зайнялася далека родичка, Т. А. Ергольская (Соня з «Війни і миру»). У 1837 році сім'я переїхала до Москви, оселившись на Плющисі, тому що старшому синові треба було готуватися до вступу в університет, але незабаром раптово помер батько, залишивши справи в досить розладнаному стані, і троє молодших дітей знову оселилися в Ясній Поляні під наглядом Т. А. Ергольской і тітки по батькові, графині А. М. Остен-Сакен. Тут Лев Миколайович залишався до 1840 року, коли померла графиня Остен-Сакен і діти переселилися в Казань, до нової опікунці — сестри батька П. І. Юшковой. Цим закінчується перший період життя Толстого, з великою точністю у передачі думок і вражень, і лише з легкою зміною зовнішніх подробиць описаний ним в «Дитинстві».
Будинок Юшкових, кілька провінційного штибу, але типово світський, належав до числа самих веселих в Казані; всі члени сім'ї високо цінували зовнішній блиск. «Добра тітонька моя, — розповідає Толстой, — найчистіше істота, завжди говорила, що вона нічого не бажала б так для мене, як того, щоб я мав зв'язок з замужнею жінкою: rien ne forme un jeune homme comme une liaison avec une femme comme il faut» («Сповідь»).
Царица-мачеха и царевна представляют в этой сказке два противоположных человеческих характера. Царица — красавица с отвратительным характером и болезненным самолюбием. Она считает себя лучше всех на свете и хочет, чтобы все ей поклонялись. Отмечая красоту царицы, поэт считает, что она «горда, ломлива, своенравна и ревнива». Свое право быть первой красавицей в свете царица готова отстаивать любой ценой, даже ценой жизни другого человека. Совершенно другой, противоположный характер у царевны-падчерицы. Она красива не менее, чем царица, но при этом еще скромна и добра. Царевна нисколько не похваляется своей внешностью, не придает ей особого значения. Она не считает, подобно царице, что весь мир должен признавать ее первой красавицей. Царевна «нраву кроткого такого». Она никогда не смогла бы причинить зло другому человеку, только ради того, чтобы считаться первой красавицей. Для нее главное — душа человека. Когда волшебное зеркальце говорит, что «царевна всех милее, всех румяней и белее», мачеха, «черной зависти полна», повелевает отдать царевну «на съедение волкам». Ее не волнует, что падчерица ни в чем не виновата перед ней, что ее ждет мучительная смерть. Эгоизм царицы настолько силен, что никакие жертвы не кажутся ей излишними. Ее жестокость безгранична. «Царица злая» одерживает наконец победу — царевна умирает. Но автор утверждает, что добро, в конце концов, всегда побеждает зло. Любовь царевича Елисея возвращает царевну к жизни. Ее верность, порядочность и скромность вознаграждаются. Все заканчивается свадьбой и роскошным пиром. А злая мачеха, увидев, что все ее козни ни к чему не привели, умирает от зависти и злобы. Твори добро, и оно к тебе вернется, хочет сказать поэт. А зло порождает только зло и оборачивается против злого человека.
Нет, – отвечала она. – Поздно – я обвенчана, я жена князя Верейского. – Что вы говорите, – закричал с отчаяния Дубровский, – нет, вы не жена его, вы были приневолены, вы никогда не могли согласиться… – Я согласилась, я дала клятву, – возразила она с твердостию, – князь мой муж, прикажите освободить его, и оставьте меня с ним. Я не обманывала. Я ждала вас до последней минуты… Но теперь, говорю вам, теперь поздно. Пустите нас.
Александр Грин создал более 400 произведений, придумал целый мир, населенный отважными и благородными героями. Особой народной любовью и популярностью пользуется его повесть-феерия «Алые паруса».
Сложно сформулировать смысл этого произведения точнее, чем сказал сам Грин: «Чудеса нужно делать своими руками. Если душа человека жаждет чуда – сделай для него это чудо». ну как то так