Бонгар як стояв, опершись трембiтою в землю, так i застиг.
(Михайло Коцюбинський. Тiнi забутих предкiв)
Та ось вiн кланяється, складаючи руки побожно на грудях, як бачила се лиш у Маври, коли її хто обдаровував i вона з великою пошаною дякувала - i нараз станув.
(Ольга Кобилянська. В недiлю рано зiлля копала)
Надвечiр надiвши чистеньке плаття, аж до собору пiшла - так, безцiльно.
(Олесь Гончар. Собор)
У давньогрецькій міфології міфи Троянського циклу займають особливе місце. Сучасний світ знає про ці сюжети в основному завдяки епосу Гомера «Іліада». Однак ще до нього у фольклорі цієї античної культури побутували сюжети, що розповідають про Троянську війну. Як і годиться міфу, ця історія отримала велику кількість персонажів, пов’язаних з релігією і богами.
Джерела
Події Троянської війни археологи та історики відносять до XII століття до нашої ери. До того, як стародавнє місто був виявлене німецькою експедицією Генріха Шлімана, воно також вважалося легендою. Дослідники в своїх пошуках спиралися не тільки на «Іліаду», але і на «Кіпрії». Цей збірник оповідав не тільки про Трою, але і безпосередній привід до війни.
Яблуко розбрату
На весілля Пелея і Фетіди зібралися мешканці Олімпу. Покликали всіх, крім Еріди. Це була богиня хаосу і розбрату. Вона не змогла витримати такої образи і підкинула на святковий стіл золоте яблуко, яке зростало в лісі німф Гесперід.
На плоді була вирізаний напис «найпрекраснішій». Міфи Троянського циклу стверджують, що через нього почалася суперечка між трьома богинями – Афродітою, Герой і Афіною. Саме через цей сюжет в багатьох мовах світу закріпився фразеологізм «яблуко розбрату».
Богині попросили Зевса, щоб він вирішив суперечку і назвав найпрекраснішу. Однак той не наважився назвати ім’я, тому що йому хотілося сказати, що це Афродіта, в той час як Афіна була його донькою, а Гера – дружиною. Тому Зевс запропонував зробити вибір Парісу. Це був син правителя Трої Пріама. Він вибрав Афродіту, тому що та пообіцяла йому любов жінки, яку він побажає
Паэма «Новая зямля» — твор аб гістарычным лесе сялянства, аб яго дарогах да шчасця і волі. У паэме адлюстравана жыццё народа, яго побыт, псіхалогія, выяўлены мары і жаданні працоўных беларускай вёскі. Таму і называюць паэму энцыклапедыяй жыцця. Галоўнае ў «Новай зямлі» — пошукі зямлі і волі. Гэта аснова зместу.
Міхал, Антось, Ганна — тыповыя вобразы таго часу. Яны паказаны шчырымі, руплівымі працаўнікамі.
Міхал — звычайны ляснік, якога малазямелле прымусіла ісці на службу. Ён у поўнай залежнасці ад ляснічага. Ляснічы не лічыцца з ім, прымушае часта пераязджаць з месца на месца. Міхал не хоча зносіць здзекі, таму шукае выхад з цяжкага становішча. Ён вырашае купіць зямлю, «каб з панскіх выпутацца пут». У чым трагедыя Міхала? У тым, што ва ўмовах эксплуатацыі ён не знайшоў шчасця. Яго мара аб зямлі не збываецца. Ён памірае, так і не зведаўшы шчасця. У цэлым вобраз Міхала — гэта вобраз добрага, спагадлівага, працавітага чалавека; па натуры моцнага, здольнага пераносіць жыццёвыя нягоды, непахіснага.
Антось. Праз гэты вобраз аўтар раскрывае душу селяніна. У ім увасоблена таленавітасць і працоўная сіла народа. Гэты чалавек адораны ад прыроды; ён — адмысловы работнік, майстар на ўсе рукі, дбайны і акуратны гаспадар, любіць дзяцей.
Ганна — добрая, шчырая, руплівая гаспадыня, сумленная працаўніца. Усё яе жыццё — гэта клопат аб дабрабыце сям'і, аб выхаванні дзяцей. Яна верыць у розныя прыкметы.
У паэме аўтар шырока апісвае сялянскі побыт: «Раніца ў нядзельку», «За стал ом», «Падгляд пчол», «Каляды», «Дзядзька-кухар» і інш. Ежа ў сялянскай хаце — гэта цэлы абрад са строга ўстаноўленымі правіламі і парадкам. За сталом збіраліся абавязкова ўсе члены сям'і. Кожны займаў свае месца. У кут звычайна саджалі пачэснага госця. Малыя дзеці, якія яшчэ не ведалі парадку, елі асобна. За сталом жа сядзелі дарослыя, панавалі цішыня і парадак, адчувалася павага да ўсяго таго, што знаходзілася на стале, як здабытку цяжкай працы.
У главного героя Герасима, была собачка. Как и у каждого пса есть кличка, у него была своя кличка - Муму. Почему Муму? А потому что герой был глухонемым и называть его иначе он не мог, только издавать звук, напоминающее мычание.
Исходя из сюжета, эта собачка меняет жизнь героя. Вот поэтому рассказ назван "Муму"