Тарас Бульба був корінним "козаком", які жили на Україну. У ті далекі часи Україна була захоплена польськими та литовськими лицарями. Деякі заможні жителі Україні перейшли на бік загарбників. Тарас Бульба та інші патріоти своєї Батьківщини організували Запорізьку Січ і боролися проти загарбників. Тарас Бульба "був створений для лайливої тривоги". У нього був дуже важкий характер. Про це свідчило все: оздоблення його світлиці, ставлення до дружини, поведінка в бою (стор. 250 - 252). У Тараса було два дорослих сина: Остап і Андрій. Коли сини приїхали з бурси (ліцею, школи), Тарас вирішив відвезти їх у Січ. "Вони будуть справжніми козаками", - говорив Тарас своїм друзям. На наступний день відвіз Тарас своїх синів на Січ. Незабаром "козаки" напали на місто Дубно, яким правили польські феодали, в якому, за чутками, "було чимало скарбу, багатих обивателів". Перший бій "козаки" виграли, але в місто ввійти не змогли і готувалися до другого бою. Остапа обрали отаманом Уманського куреня. Здавалося, що йому "був на роду написаний вояцький шлях". У бою він проявив мужність, хоробрість, діяв сміливо і холоднокровно, був хорошим стратегом. Андрій бився "з п'янким захватом", наважувався на такі дії, на що б ніколи не насмілився розважний і розумний Остап. Батько пишався своїми юними війнами. Несподівано Андрій зрадив батька, брата і всіх "козаків". Через любов він перейшов на бік противника. У другому бою Тарас, побачивши, як його син виїжджає з воріт міста разом з польськими лицарями, застрелив зрадника. У цьому бою "козаки" зазнали багато втрат. Остапа захопили в полон, і під тортурами він помер. Тарас намагався пробитися до сина, але не зміг. Втративши обох синів, Тарас Бульба не знітився, а продовжував боротися за національне визволення України. Потрапивши в полон до польських витязя, задихаючись на багатті, Тарас Бульба з гнівом і презирством до ворогів вимовив: "Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б козацьку силу!" Коли смерть уже підступала до його очей, Тарас все одно був душею і серцем зі своїми "козаками" (стор. 350). Тарас Бульба - сильний, мужній і відважний "козак", який віддав своє життя і життя своїх синів за свободу і незалежність України від польських і литовських феодалів. Він не пошкодував рідного сина, власноруч вбивши його за зраду. Загинув Тарас Бульба з вірою в торжество свободи, "товариства" (стр.320 - 321) і національної незалежності України. Його віра і вся героїчна життя є ні що інше, як яскраве вираження віри і боротьби всього українського народу за своє визволення. Тарас Бульба - це збірний, художній образ, тип "козацького" героя.
Что даже когда нету родителей, не стоит унывать,нужно продолжать жить, и самим развиваться, и так как это было время где не было магазинов как и у нас,они собирали на жизнь себе сами,они жили как могли, и конечно в то время было не любить природу просто невозможно.И даже любовь к этой же природе спасла им жизнь.Очень поучительный рассказ:)
Авторское отношение к герою видно уже в самом этом намеренно повторяемом и в толстовском словоупотреблении сугубо значимом слове «постоянно».Свое отрицательное отношение к герою Толстой выражает совсем не обязательно пространно. Чаще всего в своей не симпатии он точно проговаривается - и проговаривается сплошь и рядом одним-единственным словом. Когда Наполеон, столь нелюбимый Толстым, в своем кабинете смотрит на портрет сына, об этом говорится так: «Он подошел к портрету и сделал вид задумчивой нежности». В данном контексте выражение «сделал вид» воспринимается не как галлицизм, а в своем прямом, обнаженном значении. Слово у Толстого оказывается не описательным, а резко оценочным.<span> </span>
Наиболее сильное впечатление на меня произвела сцена, когда царь приговаривал купца к казни, и тут же ему обещал, что его жене, детям и братьям подарит богатства, земли за смерть их кормильца, мужа, брата, отца!!!
<span>Царь осознавая, что его причник повинен, а купец защищал честь своей жены все равно приговаривает Калашникова к позорной смерти, и еще и деньги за его смерть обещал семье выплатить! Видители купец посмел убить опричника, и теперь невинноо человека надо на плаху отправить! Это меня и возмущает, и именно поэтому эта сцена произвела на меня наибольшее впечатление.</span>
Произведения Ивана Андреевича интересны тематикой, идеей и образным, Удивительно доходчивым языком. В своих баснях Крылов обсуждает и решает общечеловеческие вопросы или конкретные события, как, например, в произведении "Волк на псарне”. <span>Басня написана на события 1812 года, когда Наполеон вошел в Москву и стал искать путей заключения мира с Россией. Но русские отказались: ни о каком договоре не могло быть и речи, пока враг оставался на русской земле, в ее "сердце” — Москве. </span><span>Наполеону не удалось победно и легко прошагать по России, как это было сделано им во многих европейских государствах и их столицах. Русские смогли защититься и сохранить боеспособную армию. Ключей от Москвы он так и не дождался, не получилось того триумфа, на который рассчитывал полководец. Крылов очень хорошо передает ту ситуацию, в которой оказался Наполеон, заняв пустую Москву</span>
Взрослой жизни, закончить учебу чтоб не здох, поступить в железку , не задохнутся табоком который там в туалете курят, получить среднее,высшее оброзавние и пойти работать.