Действие этого произведения А. Линдгрен разворачивается в маленьком шведском городе. На вилле «Курица» живёт одна, без взрослых, девятилетняя Пеппи, девочка-силач. Вместе с ней живут лошадь и обезьянка. Её мама умерла, а отца — капитана и тоже силача — однажды смыло с палубы волной, и он попал на остров веселья, где стал негритянским королём. У Пеппи есть друзья, брат и сестра Томми и Аника. О времяпрепровождении детей, о бурных фантазиях Пеппи и рассказывается в этой книге. У главной героини очень необычная внешность: это рыжая с веснушками девчонка в огромных, как у Чарли Чаплина, туфлях. На одной ноге — чёрный чулок, на другой — коричневый, на платье нашиты кое-где красные лоскутки. В этом наряде Пеппи очень похожа на клоуна. Да и ведёт она себя примерно так же. Когда её однажды навестил папа Эфроим, она от радости вскочила на кухонный стол, сделала стойку на голове и принялась болтать ногами. И подобная дурашливость проявлялась почти во всём. <span>
</span>
Гумор — це, перш за все, властивість, що дозволяє парадоксально сприймати дійсність, тобто бачити в типових обставинах приховані суперечності і реагувати на них зі сміхом. Однак він володіє і іншою характеристикою — естетичної. Гумор, як і дотепність, гротеск, іронія відноситься до видів комічного, які мають особливі засоби для досягнення смішного ефекту.
Сатира відноситься до комедійного жанру, різко викривального і висміює порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів На відміну від гумору, сатира активно використовує сміх як засіб колективної критики. Через її призму гостріше сприймаються проблеми суспільства і державної системи. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх — заперечення, сміх — осуд і сміх — покарання
Можно задать вопрос;
где отец Mэри?
опишите ее внешность?
так же на тему характера и деятельности.
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.