Про які духовні цінності йдеться у віршах І.Жиленко ?
Я вважаю, що в деяких ситуаціях ворогові можна пробачити, бо буває людину змущують робити щось погане силоміць.Можливе, є деякі люди, які не погоджуються з моєю думкою, але я буду наполягати на своєму.
<span>До постаті одного з керівників гайдамацького руху на ПоділліуXVIII ст. Сави Чалого, опоетизованого в народній баладній пісні, ще в 1838 р. звертався Микола Костомаров, Його романтична трагедія «Сава Чалий» занадто вільно трактувала мотив та ідею народної пісні, в якій засуджувалося ренегатство повстанського ватажка, що перекинувся в шляхетський табір. Микола Костомаров намагався довести невинність зрадника і натомість показав Гната Голого, який вбив Саву, як лиходія.</span><span>Карпенко-Карий у своєму творі зображує гайдамацький рух за фольклорною традицією. Показуючи трагедію визвольних змагань народу, зумовлену зрадою ватажка, який за панські ласощі й принади» перекинувся на бік По-тоцького і став страчувати своїх недавніх побратимів, драматург акцентує на справедливості помсти над перекинчиком, здійсненої його колишнім товаришем Гнатом Голим. Осуджуючи поведінку зрадника, Карпенко-Карий порушував болючі проблеми сучасного йому суспільного життя, розв'язував їх з демократичних позицій.</span>Трагедійність долі головного героя твору полягає в тому, що Сава Чалий як людина високих моральних поривань, бурхливих пристрастей прагнув відстоювати Інтереси поневоленого, закріпаченого селянства, але, заплутуючись у сітях, уміло розставлених шляхтичем Шми-гельеьким, починає вагатися. Кохання до шляхтянки Зосі засліплює очі запорожця, він починає стримувати вибух народного гніву, закликає чекати «слушного часу». Все це приводить до розриву між Савою і Гнатом, а отже, й до переходу гайдамацького ватажка в табір Іїотоцького.<span>Так непересічна особистість вироджується на наших очах, власне стає однодумцем хитрого, підступного Шми-гельського, що, маскуючись, грає роль козака.
У фіналі трагедії Сава намагається виправдатися перед гайдамаками («Я лиш обороняв від кривди вашої ввесь край»). Але такі «виправдання» Гнат категорично відкидає, нагадавши про його злочини, заподіяні й колишнім товаришам, і всьому народові. Пафос твору — в осуді зради як найстрашнішого зла.</span>Уроки трагедії Карпєнка-Карого, її злободенність полягають насамперед у тому, що і в момент її написання, і пізніше, навіть сьогодні вона закликає до єдності народу, до єдності ватажка і мас, Трагедія, звертаючись до кожного з нас, навчає обдумувати кожен крок, кожний вчинок, нагадує, що невиважені дії можуть привести людину до горя, нещастя, до невідворотного кінця.<span>
</span>
Романістика Павла Загребельного поділється на такі цикли:
• <em>військово-патріотичний цикл</em> - "Європа - 45", "Європа. Захід", "Шепіт", "Добрий диявол".
• <em>сучасний цикл -</em> "Спека", "День для прийдешнього", трилогія "З погляду вічності", "Левине серце", "Розгін", "Південний комфорт", "Гола душа", "Юлія".
• <em>історичний цикл</em> - романи "Первоміст", "Смерть у Києві", "Євпраксія", "Роксолана", "Я, Богдан", "Диво", "Тисячолітній Миколай".