В. Г. Распутин — один из крупнейших современных писателей. В своих произведениях он проповедует вечные жизненные ценности, на которых держится мир.Рассказ «Уроки французского» — произведение автобиографичное. Герой рассказа — простой деревенский мальчик. Нелегко живет его семья. Мать одна воспитывает троих детей, которые хорошо знают, что такое голод и лишения. Тем не менее она все же решается отпустить своего сына в район на учебу. Не потому что не ведает, что там ему будет тяжело, не потому что бессердечна, а потому, что «хуже уже не будет». Мальчик и сам соглашается уехать учиться. Несмотря на возраст, он достаточно целеустремлен и имеет тягу к знаниям, да и природные задатки у него неплохие. «Башковитый у тебя парень растет,— говорили все в селе его матери. Вот и пошла она «наперекор всем несчастьям».Оказавшись среди чужих людей, обездоленный мальчик вдруг осознает, как одиноко ему, как «горько и постыло», «хуже всякой болезни». Тоска по дому одолевает его, по материнской ласке, по теплу, по родному углу. От душевной тоски он и физически ослабевает, худеет так, что это сразу бросается в глаза прие хавшей к нему матери.Материных передачек мальчику не хватает, он по-настоящему голодает. Проявляя душевную чуткость, он не берется искать, кто ворует у него небогатые запасы — измотанная тяжелой долей тетя Надя или кто-то из ее таких же полуголодных, как и он сам, детей.Маленький человек осознает, как тяжело достаются матери и эти жалкие куски, он понимает, что она отрывает последнее от себя и от его брата с сестрой. Изо всех сил он старается учиться, и все ему дается легко, кроме французского.Вечное недоедание и голодные обмороки толкают героя на путь поиска денег, и находит он его довольно быстро: Федька приглашает его играть в «чику». Смышленому мальчику ничего не стоило разобраться в игре, и, довольно быстро к ней приноровившись, он скоро начал выигрывать.Сразу понял герой некую субординацию в компании ребят, где все относились со страхом и заискиванием к Вадику и Птахе. Вадик и Птаха брали верх не только тем, что были взрослее и физически развитей остальных, они не гнушались пускать в ход кулаки, открыто хитрили, мошенничали в игре, вели себя развязно и нагло. Герой не намерен потакать им в их недобрых поступках и незаслуженно терпеть обиды. Открыто говорит он о замеченном обмане и, не умолкая, твердит б этом, все время, пока его за это избивают. Не сломить этого маленького, честного человека, не растоптать его нравственные принципы!Игра на деньги для героя не средство наживы, а путь к выживанию. Он заранее устанавливает для себя порог, за который никогда не заходит. Мальчик выигрывает ровно на кружку молока и удаляется. Ему чужд агрессивный азарт и страсть к деньгам, которые управляют Вадиком и Птахой. Он крепко владеет собой, имеет твердую и несгибаемую волю. Это стойкий, смелый, самостоятельный, упорный в достижении цели человек.Впечатлением, оставшимся на всю жизнь, стала в его жизни встреча с учительницей французского, Лидией Михайловной. По праву классного руководителя она больше других интересовалась учениками того класса, где учился герой, и скрыть от нее что-либо было трудно. Увидев первый раз синяки на лице мальчика, она спросила его о случившемся с доброй иронией. Конечно, он соврал.
|. Образи скнар у світовій літературі. (Скупий лицар у Пушкіна, Плюшкін у Гоголя.)
ІІ. "Гобсек" — повість про утвердження влади буржуазії. (Бальзак, вірний життєвій правді, показав, як справжнім хазяїном Липневої монархії стає "вульгарний багач-вискочка", що після революції 1830 року проникає в усі сфери життя суспільства, стає при владі, потіснивши аристократію. Їхня влада не гребує нічим і часто ігнорує моральні засади життя суспільства.)
1. Чому Гобсек — типовий герой? (Гобсек — лихвар, а отже, людина, яка завжди матиме зиск у суспільстві, де ходять гроші. Не так важливо, що за гроші в обігу, але важливе до них ставлення. Гобсек типовий не тільки для свого часу, але й для будь-якого суспільства, де формуються капіталістичні відносини, де капітал завойовує позиції при владі.)
2. Які риси Гобсека сучасні? (Гобсек — це уособлення влади грошей. Головна його риса — прагнення будь-що заробити гроші, примножити капітал. Він розуміє цінність грошей і твердо оцінює їх значення для людини. Його своєрідна формула актуальна й сьогодні: гроші дають свободу, а великі гроші владу. Над усе він цінує гроші, як це дехто робить і зараз. Гроші для нього цінніші за дружбу, кохання, родинні стосунки, — на жаль, ця риса досить типова й для сучасності. І в наш час — час майнового розшарування — губляться певні цінності і стосунки.)
ІІІ. Чого не зрозумів Гобсек? (По-перше, не зрозумів, що вже на певному етапі не він володіє грошима, а вони керують ним. Втративши моральні орієнтири, Гобсек пропустив момент, коли гроші зробили його бранцем золота. По-друге, Гобсек збіднив своє життя, не зумівши поставити гроші на службу хоч би собі і своїй далекій родичці. Адже він міг насолоджуватися теплом родинної любові, дарувати кохання, по-іншому бачити цей прекрасний світ. Але він прожив павуком біля грошей.)
„Дон Кіхот” – вічний.Як вічний цей світ.І роки невладні над ним.На думку Раміро де Маесту, іспанського філософа і публіциста, Дон Кіхот є символом і „прототипом любові, найвищої космічної любові, любові на всі часи”. Сам Дон Кіхот наприкінці роману пояснює свої вчинки: „ Я допомагав стражденним, виправляв кривду, карав зухвальства, завойовував велетнів...Наміри всіх моїх поривань благосні; а саме: чинити всім добро і нікого не кривдити”. Над усе Дон Кіхот цінує і прославляє свободу: „ Вольність... то один з найдорогоцінніших дарів, що небеса послали людям... за вольність, як і за честь, можна й треба життям своїм важити...” Проспер Меріме стверджував : „Лихо тому, хто ніколи не переймався хоча б деякими думками Дон Кіхота, хто ніколи не наражався на насмішки та удари долі за те, що намагався відновити справедливість”. А Іван Дзюба вважає, що „ Дон Кіхот назрівав ще з тих незнаних, загублених у темряві праісторії часів, коли людина вперше, може, невміло, але чесно стала супроти тріумфуючої неправди.І не скінчиться він доти, доки не зітреться різниця між добром і злом ...” Отже, як бачимо, вічними є ідеї і прагнення, якими живе герой Сервантеса. Він будить добрі почуття у душах небайдужих, кращих представників людства на самовіддане служіння ідеалам гуманізму та духовного прогресу. Створений Сервантесом образ увібрав у себе багатовіковий досвід людства і яскраво відобразив вічні істини, які залишаються актуальними і в наші дні.