Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
<span>Творчество Михаила Зощенко - самобытное явление в русской советской литературе. Писатель по-своему увидел некоторые характерные процессы современной ему действительности, вывел под слепящий свет сатиры галерею персонажей, породивших нарицательное понятие "зощеновский герой". Находясь у истоков советской сатирико-юмористической прозы, он выступил создателем оригинальной комической новеллы, продолжившей в новых исторических условиях традиции Гоголя, Лескова, раннего Чехова.Рассказы М. Зощенко 20-х годов разительно отличаются от произведений других известных авторов как его современников и предшественников, так и более поздних. И основное отличие состоит в том неповторимом, можно сказать, уникальном языке, который писатель использует не для прихоти и не потому, что так произведения приобретают наиболее нелепую, свойственную сатире окраску. Большинство критиков негативно отзывались о творчестве Зощенко, и во многом причиной тому был ломаный язык.«Обычно думают, - писал он в 1929 году, - что я искажаю "прекрасный русский язык", что я ради смеха беру слова не в том значении, какое им отпущено жизнью, что я нарочно пишу ломаным языком для того, чтобы посмешить почтеннейшую публику.Это неверно. Я почти ничего не искажаю. Я пишу на том языке, на котором сейчас говорит и думает улица. Я говорю - временно, так как я и в самом деле пишу так временно и пародийно» [2, 45].Писатель старается создать как можно более комичный персонаж с помощью нелепых, на наш взгляд, оборотов, неправильно произнесённых и употреблённых в совершенно не подходящем контексте слов, ведь главной фигурой творчества Зощенко является мещанин, малообразованный, тёмный, с мелкими, пошлыми желаниями и примитивной жизненной философией.Одной из характерных черт в сатире Зощенко было использование его героями иностранных слов, о значении которых, они, герои, конечно, только догадывались, в силу своего узкого кругозора. Так, например, в рассказе «Жертва революции» бывшая графиня билась в истерике из-за пропажи золотых часиков, часто употребляла французское выражение comme ci comme ca, что в переводе означает «так себе», причём было оно совершенно неуместно, что придавало диалогу комический и нелепый смысл:-- Ах, -- говорит, -- Ефим, комси-комса, не вы ли спёрли мои дамские часики, обсыпанные брильянтами?-- Что вы, -- говорю, -- что вы, бывшая графиня! На что, -- говорю, -- мне дамские часики, если я мужчина! Смешно, -- говорю. -- Извините за выражение.А она рыдает.-- Нет, -- говорит, -- не иначе, как вы спёрли, комси-комса.Причём, важно также отметить, что герои произведений, даже несмотря на своё более или менее знатное происхождение, сочетают жаргон с напускными манерами. Зощенко тем самым указывает на невежество, которое уже нет надежды искоренить в этом поколении.
</span>
Н некрасов Л толстой И куприн Пушкин ща ещё скажут