<span>Кому принадлежала исполнительная власть. на местах по земской реформе 1864г?
<u>ЗЕМСКОЙ УПРАВЕ</u></span>
Ответ:
Ки́ївська Русь (у джерелах сучасники називали цю державу Русь або Ру́ська земля́[5], стцерк.-слов. Роусь; Ки́ївська Русь — термін на означення цієї держави[6][5][7]) — середньовічна держава у Східній Європі зі столицею в Києві, котра існувала з кінця IX до середини XIII століть. Вона об'єднала під владою династії Рюриковичівсхіднослов'янські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'ї Вісли на заході до Таманського півострова на сході. Сучасні Україна, Росія та Білорусь традиційно вважаються культурними наступниками давньоруської держави.
Становлення Київської держави відбувалося під впливом як політичної самоорганізації племінних об'єднань, так і завдяки активному проникненню в Східну Європу вихідців із Скандинавії (варягів). Роль останніх та походження самої назви «Русь» залишається предметом дискусій. Згідно з традиційною версією, першим правителем держави вважається родич Рюрика князь Олег, який об'єднав у 882 році новгородську північ та київський південь. Сам Київ завдяки стратегічному розташуванню на Дніпрі став столицею. Олег та його наступник князь Ігорздійснювали активні походи на Константинопольта уклали з Візантією низку мирних угод, які розширили торгові привілеї русичів. Після загибелі Ігоря під час повстання деревлян влада опинилась у руках княгині Ольги, головні зусилля якої спрямовувались на стабілізацію держави. Правління її сина Святослава характеризувалось активною воєнною експансією на схід та південь.
Піку могутності Київська Русь досягла за правління Володимира Великого, що переміг у міжусобній боротьбі. Він проводив реформи, спрямовані на консолідацію племен, зміцнення центральної влади та відбиття нападів кочовиків. Іншим рішучим кроком князя стало запровадження християнства та організація давньоруської церкви. Нова релігія інтегрувала під своєю егідою писемність, літературу, архітектуру та мистецтво. Період братовбивчої невизначеності почався після смерті Володимира та захоплення влади Святополком Окаянним, що вбив 3 своїх братів. Князь Ярослав при активній підтримці новгородців та варязьких найманців переміг брата, ставши великим князем у 1019році. При ньому Київ став головним політичним центром Східної Європи, місто зазнало значних архітектурних перетворень. В Київській Русі з'явились перші оригінальні зразки літератури, широко розвивалась освіта та культура, відбулась перша кодифікація юридичних норм. Ярослав підтримував тісні династичні зв'язки з іншими європейськими монархіями.
Після смерті Ярослава у 1054 році його нащадки розділили імперію на окремі князівства, держава вступила в тривалий період занепаду та феодальної роздробленості. Винятком становить хіба що правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглись консолідувати владу. Зміни в торгових маршрутах значно підірвали економічну значимість, тоді як напади половців позбавили багатства й енергії. Суперництво регіональних правителів за титул Великого князя також ослабило дану східнослов'янську державу. В 1240 році більшість князівств внаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, однак в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та Великим князівством Литовським відповідно.
АНТРОПОЛОГИЯ (от греч. antropos — человек, и logos — разум, знание) — наука о происхождении и эволюции человека.
В странах Западной Европы и США антропологией считается гуманитарная наука о человеке во всех его измерениях: социальных, культурных и физических (анатомия, физиология, антропогенез) , которая также включает этнологию как важнейший элемент. В советской науке антропология трактовалась как биологическая наука о происхождении, физической организации и эволюции человека и человеческих рас. С точки зрения французской школы, которая выводит за рамки антропологии материальные и физические аспекты человеческого бытия, она является подразделом социологии; с точки зрения англосаксонской школы, антропология — полидисциплинарная наука, которая состоит из четырех разделов (антропобиология, социальная и культурная антропология, доисторическая археология, этнолингвистика) .
Физическая антропология изучает процессы и этапы становления человека как вида, а также природу внутривидовых вариаций, их анатомические и физиологические характеристики и другие существенные биологические факты. Физических антропологов интересует генетика человека, т. е. его наследственные характеристики; вопросы морфологии (параметры человеческого тела и анализ его физических характеристик) , а также адаптационное взаимодействие человека как биологического существа с культурой и природной средой. Одно из подразделений морфологии, - соматология, призвана устанавливать корреляцию между строением тела и типом личности. Другой развивающейся областью специальных исследований является этология приматов, объединяющая антропологов, психологов и зоологов. Физические антропологи изучают эволюцию скелетного строения человека, а также функций мягких тканей тела. Предметом исследования также является расовая вариативность и связанные с нею восприимчивость к болезням, особенности пищевого рациона, выживаемость в разных условиях и т. п.
Культурная антропология занимается изучением поведения человека и результатов его деятельности. В нестрогом смысле слова, культура — это часть окружающей среды, созданная самим человеком. Частично в результате дивергентного развития дисциплин, составляющих культурную антропологию, а частично из-за большого различия в методах, применяемых этими дисциплинами, ко всей сфере культурной антропологии в целом обычно относятся как к группе относительно независимых специальностей. Возможны и другие деления. Некоторые исследователи обычно выделяют следующие три: лингвистику, доисторическую археологию и собственно культурную антропологию.
Этнолингвистика. Ключом к культуре является ее понимание как системы символов. Наиболее распространенной символической системой является язык как средство устного и письменного общения. При осмыслении роли коммуникаций в культуре лингвистов интересуют также вопросы истории, и с этой целью они классифицируют языки мира, стремясь выявить между ними связи, которые бы свидетельствовали, в отсутствие других адекватных документальных источников, об исторических отношениях между народами.
Доисторическая археология. Изучает антропогенез (происхождение homo sapiens) и последующее развитие человека, объясняет историческое разнообразие в образе жизни народов. Эта наука позволяет с помощью последних достижений физики, химии и биологии датировать и определять предназначение ископаемых остатков и артефактов, помогая воссоздать образ жизни наших предков.
<span>Культурная антропология. Третий обычно выделяемый подраздел культурной антропологии имеет одноименное с ней название. Но в разных странах (например, в Великобритании) эквивалент культурной антропологии известен там как социальная антропология (семейная, политическая, социальная организация человеческого бытия) . В США большинство антропологов считает, что изучение «социальных институтов» является лишь частью, а не всей целостностью предмета, куда входят еще и такие разнообразные элементы, как техника, интеллектуальная ор</span>