Письменників нерідко називають душевними пастирями людства. Саме цей вислів прийшов мені на згадку, коли я роздумував над змістом балади Ф. Шіллера "Рукавичка". Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує "приміряти" події літературної розповіді на читача. <span> У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто відбулися у XIV столітті у Франції, за часів правління короля Франциска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників. </span> Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця і спостерігаєш за подіями, за людьми... <span> ...Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд - горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж. З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. А якщо придивитися пильніше, то побачимо, що вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе... </span> <span> Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля - і на арену виходить лев, знову жест - з'являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв'язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні. </span> <span> Мені стає не по собі... Звірі - це звірі, вони живуть за звірячими законами, але люди, які насолоджуються смертю... Моторошно! </span> <span> А на арені тим часом зав'язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів - лева - і тварини заспокоюються. Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані. </span> <span> І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються на даму. У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо піднялося підборіддя дами, вона відчула себе королевою. </span> <span> Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Зал з напруженням, з жахом спостерігає за дією. (Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів - одним жестом! Ні! Він тільки спостерігає.) </span> <span> А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку. Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: "Подяки не треба". Зал завмирає, і Делорж йде від дами. Кінець вистави. </span> <span> Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя. </span> <span> Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд. Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король. </span> <span> Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною?</span>
Основным и наиболее распространенным оружием скифов были лук и стрелы. Следующее за ними место в составе скифской паноплии занимали копья и дротики... Сарматы-воины были вооружены длинными пиками, носили панцири из нарезанных и выглаженных кусочков рога, нашитых наподобие перьев на льняные одежды. Они всегда были на конях. Сарматы считались прекрасными воинами, широко распространено мнение, что именно они создали тяжёлую конницу, их оружием были мечи и копья... Основным оружием меотов был меч. Железный меч средней длины (60—90 см), производившийся меотами (в том числе синдами) в конце 1-го тысячелетия до н. э...
Насчет вреда, могу сказать одно: <em>"При чихании человека, бактерии вмест</em>е с воздухом, распространяются по всей территории комнаты, или прочей замкнутой среды." а насчет пользы, могу сказать, "при неприятном запахе стоящем в квартире, можно побрызгать освежителем для воздуха, и он в считанные минуты устранит этот запах"