Урая? Может быть Урала?
______________________
О змее-полозе:
«В скорости как наша земля отвердела, как суша от морей отделилась, зверями всякими, птицами населилась, из глубин земли, из степей прикаспийских золотой Змей-полоз выполз. С хрустальной чешуей, с самоцветным отливом, огненным нутром, рудяным костяком, медным прожильем…Задумал собою землю опоясать. Задумал и пополз от каспийских полуденных степей до полуночных холодных морей.Больше тысячи верст полз как по струне, а потом вилять начал. Осенью, видно, дело-то было. Круглая ночь застала его. Ни зги! Как в погребе. Заря даже не занимается.Завилял полоз. От Усы-реки к Оби свернул и на Ямал было двинулся. Холодно! Он ведь как-никак из жарких, преисподних мест вышел. Влево пошел. И прошел сколько-то сотен верст, да увидел варяжские кряжи. Не приглянулись они, видно, полозу. И удумал он через льды холодных морей напрямки махнуть.Махнуть-то махнул, только каким ни будь толстым лед, а разве такую махину выдержит? Не выдержал. Треснул. Осел. Тогда Змей дном моря пошел. Ему что при неохватной-то толщине! Брюхом по морскому дну ползет, а хребет поверх моря высится. Такой не утонет. Только холодно. Как ни горяча огневая кровь у Змея-полоза, как ни кипит все вокруг, а море все-таки не лохань с водой. Не нагреешь.Остывать начал полоз. С головы. Ну а коли голову застудил – и тулову конец. Коченеть стал, а вскорости и вовсе окаменел.<span>Огневая кровь в нем нефтью стала. Мясо </span>–<span> рудами. Ребра </span>–<span> камнем. Позвонки, хребты стали скалами. Чешуя – самоцветами. А все прочее – всем, что только есть в земной глубине. От солей до алмазов. От серого гранита до узорчатых яшм и мраморов.</span>Годы прошли, века минули. Порос окаменевший великан буйным ельником, сосновым раздольем, кедровым весельем, лиственничной красой.И никому не придет теперь в голову, что горы когда-то живым Змеем-полозом были.<span>А годы шли да шли. Люди осели на склонах гор. Каменным Поясом назвали полоза. Опоясал все-таки он как-никак нашу землю, хоть и не всю. А потому ему форменное имя дали, звонкое </span>–<span> Урал.</span><span>Откуда это слово взялось, сказать не могу. Только так его теперь все называют. Хоть и короткое слово, а много в себя вобрало, как Русь…»</span>
Дік Сенд був безбатченком і виховувався в дитячому будинку. Навіть своє ім’я він отримав на честь випадкового перехожого , який знайшов маленьку дитину, а прізвище у нього з’явилося на згадку про те місце, де його знайшов цей перехожий. Хлопчик виявився на диво розумним і вже в чотири роки він навчився писати, читати і рахувати. А вже у вісім років Дік Сенд пішов служити юнгою на корабель, де зовсім швидко зарекомендував з найкращої сторони і виділився так, що невдовзі капітан порекомендував Діка власникові корабля Велдону, який віддав хлопця навчатися у школу.У п’ятнадцять років, після закінчення школи, хлопець ступив на палубу шхуни «Пілігрим» – одного з найкращих кораблів Велдона, куди був прийнятий на посаду молодшого матроса. Завдяки своїм якостям Дік Сенд швидко став вправним матросом і розумним моряком, тому саме йому капітан шхуни доручив корабель, коли вирушив разом з командою на полювання за китом.Коли трапилося нещастя і команда шхуни на чолі з капітаном загинула на полюванні, Дік вирішив взяти усю відповідальність за життя пасажирів і команди на себе. Під час своїх пригод юнакові довелося пережити і загибель судна, і зраду Негору, і смертельно небезпечні пригоди в африканських болотах і джунглях. Увесь час, доки Дік Сенд та його друзі знаходилися на шляху до порятунку, хлопець зовсім не думав про себе, а уболівав за долю місіс Велдон, її сина Джека та інших членів своєї маленької команди. Витривалість, кмітливість, мужність і відповідальність разом з посильною допомогою друзів дали змогу Діку Сенду і його підопічним врешті-решт врятуватися і дістатися рідної країни.Дік Сенд залишався ватажком своєї невеличкої команди і після того, як «Пілігрим» розбився об рифи, а пасажири шхуни опинилися на узбережжі тропічної Африки. Під час подорожі на долю юнака та його друзів випало чимало іспитів, але найважче за все було Діку Сенду тоді, коли від його дій, рішень і вчинків залежало життя і доля тих людей, які повністю йому довірилися. Під час неймовірно важкої і довгої подорожі Діку довелося перебороти на своєму шляху багато перешкод – і океанські простори, і африканські джунглі, і зраду та підступність. Під час пригод мужність, рішучість і твердість характеру зробили хлопця справжнім героєм. Працьовитість і наполегливість допомогли Діку здобути потрібні знання і повагу не тільки своїх друзів, а й сторонніх людей. Незважаючи ні на що Дік Сенд залишився простим і сором’язливим хлопцем. В той же час юнак не пасує перед труднощами, вміє вірно аналізувати, що відбувається навколо нього і майже завжди знаходить вірне рішення. Він справжній товариш, відважний і шляхетний, сміливо зустрічає небезпеку і переборює її. І я була б дуже задоволеною, якби Дік Сенд був моїм другом, бо з такими друзями можна пережити будь-які неприємності і подолати будь-які труднощі. Сподіваюсь, що і в наші часи є таки хлопці, які за своїм характером і своєю поведінкою схожі на Діка Сенда, сподіваюсь, що я обов’язково зустріну такого хлопця і він стане моїм найкращім другом і товаришем.<span> </span>
