Введение континентальной блокады
Сэр Уинстон Черчилль - это тот человек, от которого зависело - быть или не быть Второму фронту, а если быть, то когда.
Опубликованная переписка Черчилля, Рузвельта и Сталина совершенно очевидно даёт понять, что затягивание с открытием Второго фронта и Черчилль и, тем более, Рузвельт, трезво оценивали, как неподобающее действие по отношению к своему союзнику.
Тем не менее, именно Уинстон Черчилль принял на себя весь справедливый гнев Сталина, но ни на йоту не отступил от своих решений - не открывать Второго фронта не только в 1942 году, но и в 1943.
Интересы Британской Империи были для Черчилля превыше всего, в том числе, превыше и собственной репутации.
Не стоит думать, что весь цинизм британского премьера был направлен только против СССР.
Даже в тот момент, когда британские войска вели тяжелейшие бои в Северной Африке, Уинстон Черчилль пристально следил за соблюдением графика поставок британских вооружений невоюющей Турции.
С имперских позиций, вовлечение Турции в войну на стороне союзников было важнее потери нескольких батальонов.
Ни мягкий либерал Рузвельт, ни жёсткий диктатор Сталин так и не смогли хоть как-то сдвинуть Черчилля с занимаемой им позиции в вопросе открытия Второго фронта в Европе
<span><span>Глава государства — гуньмо;
</span><span>Племенная и родовая знать — беки;
</span>Общество состояло из богатых людей, дружинников, жрецов и рядовых граждан (скотоводы и земледельцы);
<span>Существовала частная собственность на скот и на землю;
</span></span>
Ярослав Мудрий (978—1054)
Перш ніж стати Великим князем Виївським, Ярослав княжив у Ростові та Новгороді. Лише у 1025 році Ярослав остаточно затвердився в Києві і став «самовладарем» на Русі. Із цього часу великий князь відмовився від ролі полководця і став одним із найвидатніших просвітителів східнослов’янського світу і політиком, який підніс на нечувану висоту авторитет Давньоруської держави.
Велич Ярослава полягала не в політичних успіхах і не у вдалих війнах, а в його невтомній праці, спрямованій на внутрішній устрій руських земель. Князь доклав чимало зусиль для подальшого поширення християнства на Русі, а для цього були необхідні освіта і підготовка руських священнослужителів. Він заклав храм святої Софії, пишно прикрасивши його фресками та мозаїкою; там же було зведено монастирі Святого Георгія і Святої Ірини. Прообразами цих будівель слугували споруди Константинополя і Єрусалима.
За часів Ярослава широко перекладалися слов’янською мовою рукописні грецькі книги. Князь був пристрасним книголюбом, скуповував сувої та рукописи і віддавав їх у бібліотеку Софійського собору, яка була доступною для загального користування. Для поширення грамоти він повелів духівництву навчати дітей, і деякі училища того часу налічували до трьохсот учнів. При Ярославі було складено «Руську правду» — збірник законодавчих настанов, які діяли на Русі. Він будував нові міста, захищав торговельні шляхи від кочівників, розвивав відносини із Заходом.
<span>Ярослав помер у Вишгороді під Києвом у віці 76 років, ще за життя розподіливши київські володіння між синами. У своєму заповіті мудрий правитель застеріг своїх спадкоємців від суперечок і міжусобиць і заповів жити у братній любові.</span>
Конец южной африки у меня за это 5- минус не аккуратность)))