Что же касается Насти, то, по моему мнению, ни в коем случае не следует видеть в ней только безразличное отношение к матери и слишком сильную увлеченность своей работой. Этот образ намного глубже. Она не является черствым и холодным человеком, потому что умеет делать хорошее людям. Так, например, девушка не может быть безразличной к судьбе талантливого молодого скульптора и помогает организовать выставку его работ. Анастасия Семеновна видит признание ее работы со стороны окружающих. Мир Ленинграда становится для нее городом, где она по-настоящему счастлива, а Заборье всегда ассоциируется со скукой. Я думаю, такое отношение к жизни свойственно для большинства молодых людей. Но при этом Настя испытывает тоску и душевную боль, чувствуя неправильность, неверность своих поступков: «Что же это, мама? Что? – думала она, ничего не видя. – Мама! Как же это могло так случиться? Ведь никого у меня в жизни нет. Нет и не будет роднее. Лишь бы успеть, лишь бы она увидела меня, лишь бы простила».
Катерина Петровна так и не увидела дочь и в последние дни жизни уже смирилась со своей судьбой, хотя все еще и жила своим прошлым: «Когда веселый огонь освещал бревенчатые стены, Катерина Петровна осторожно вздыхала, от огня комната делалась уютной, обжитой, какой она была давным-давно, еще при Насте».
Таким образом, мы видим трагедию судьбы дочери и матери, искренне и безгранично любящих друг друга, но, тем не менее, остающихся недосягаемыми и от этого страдающими.
Думаю, Паустовский не осуждает Настю, и в пример хочу привести образ сельской учительницы, совсем молоденькой и застенчивой девушки, которая увидела похороны и медленно пошла за гробом: «Там в областном городе, у учительницы осталась мать – вот такая же маленькая, вечно взволнованная заботами о дочери и такая же совершенно седая». По моему мнению, именно обстоятельства в первую очередь стали виновниками трагедии матери и дочери, поскольку и Катерина Петровна, и Настя любят друг друга по-настоящему. После смерти матери Насте «казалось, что никто, кроме Катерины Петровны, не мог снять с нее непоправимой тяжести.
Події роману Стендаля "Червоне і чорне" відбуваються у Франції в період героїчної та романтичної епохи — доби Реставрації. Головний герой цього роману — простий селянський хлопець, син теслі — Жульєн Сорель. Особистість Жульєна героїчна, трагічна й суперечлива. Жульєн Сорель — носій ідей майбутньої революції, він постать незвичайна. Сорель не позбавлений честолюбних мрій, бажання діяти, посісти вище місце у суспільстві. Битий через фізичну слабкість, через те, що був несхожий на інших, розумний, чесний. Звідси походить потенційна революційність і протест в душі і діях Сореля, його готовність протистояти долі. Вихований на книжках і розповідях лікаря наполеонівської армії, юнак поринув у світ ілюзій, його ідеалом став Наполеон, який був як і він, плебеєм. Жульєн мріє стати єпископом, бо це звання відкриває шлях до всього: до багатства і до вищого світу. У дев'ятнадцять років Жульєн Сорель потрапив у будинок мера міста Вер'єр пана де Реналя, де він постає таємним борцем із соціальною системою. Сталося так, що він покохав пані де Реналь, але прагнення потрапити у вищий світ і бути коханцем знатної красуні не дозволило Жульєну побачити велике і чисте почуття, задля якого люди віддають своє багатство. Потім Жульєн Сорель потрапив у семінарію Безансона. Здається, тут юнак серед своїх, плебеїв. Але серед тупих, недалеких семінаристів він відчув тільки люту ненависть і відчуження. Через деякий час, завдяки рекомендаціям абата Пірара, Жульєн потрапив у Париж, в будинок маркіза де Ла-Моля. Він у вищому світі, працює в бібліотеці, пізнає світські манери. Мрія здійснилася — Жульєн досяг бажаної мети, його покохала знатна красуня — Матильда де Ла-Моль, дочка маркіза. Але його ілюзії, зіткнувшись з реальністю, руйнуються, бо маркіз ні за що не дає згоди на одруження своєї дочки з плебеєм, навіть дізнавшись, що у Матильди буде дитина від Жульєна. І ось, захищаючи свою честь, Сорель потрапляє у в'язницю. Чекаючи на страту, він відмовляється від будь-якої допомоги. Двобій із суспільством, із запрограмованою долею закінчується фізичною поразкою і водночас моральною перемогою головного героя твору, перемогою усього прогресивного над зашкарублим, консервативним, тобто поверненням героя до його незалежного і сильного духовного єства.
Історія Жульєна Сореля — це трагедія особистості, що кинула виклик суспільству. Жульен хотів довести, що такі, як він, заслуговують на кращу долю. Бунт Сореля — це спроба зруйнувати соціальні і моральні межі між плебеями та аристократами, і Жульен дуже швидко зрозумів справжній сенс життя, його нескладний механізм.
К примеру,расказ будет о том как заяц в лесу убежал от волка. Действующие лица:заяц,лес,волк.Схема сюжета: 1) Заяц бежит по лесу. 2) Его ловит волк. 3) Заяц обхитрил волка. 4) Волк остался нисчем.Придумываем характер:Заяц-добрый,умный,хитрый. Волк-злой,сварливый,глупый.Затем рисуем илюстрации (к номеру 2).И в конце придумываем слова:Волк:Я тебя съем! Заяц:Ешь меня волк,только не бросай под ёлку! Волк:Я тебя зажарю! Заяц:Жарь меня как хочешь,только не бросай под ёлку! Волк:Я тебя брошу бод ёлку! (волк бросает) Заяц:Под ёлкой мой дом родной!Под ёлкой мой дом! (волк рассердился и остался нисчем).А в конце можно написать ,,Вот так-то,не делайте и то-то то-то).Пожалуйстя,если помогла.