Тарас Бульба- это главный герой повести Н. В. Гоголя.Этот человек настоящий воин , истинный казак. Тарас очень силен.И, не смотря на его преклонный возраст , в нём ещё не угасла военская доблесть и дух казака. В бою Тарас ничуть не хуже молодых казаков. Он жесток и безпощаден к врагам.Тарас Бульба даже не простил своему сыну Андрию предательства. Он собственноручно лешил жизни сына:"Я тебя породил, я тебя и убью!". Тарас убивал не сына,он стрелял во врага.Своих сотоварищей наш герой уважал, в беде казаков никогда не оставлял. Для него смысл жизни были военные походы.Как все казаки он был патриотом православной Руськой (подчёркиваю именно РусЬкой) земли , и свой долг видел в защите её от ненавистных басурман. Тарас-это герой своего времени.
Жители деревни поговаривают о большой несправедливости и людской злобе, которые стали причиной таких морозов. И бабушка Фильки рассказывает ему историю про раненого солдата и мужика. Солдат просил хлеба, но мужик отказал и вынес лишь заплесневелую корку. За это на деревню пришли морозы и злой человек замерз и умер. Филька пугается. Он хочет исправить свой поступок. Он рассказывает мельнику про то, что сделал. Мельник дает ему совет. Филька помогает освободить мельничное колесо изо льда вместе с деревенскими мальчишками и другими жителями. Мельница работает и мука снова есть. Филька приносит свежий и теплый хлеб раненому коню - хочет извиниться и помириться. Но конь боится Фильку и хлеб у него не берёт. Филька расстроен, на помощь ему приходит мельник Панкрат. Он мирит коня и мальчика. Конь берёт хлеб и съедает весь каравай из рук Фильки.
В часи Київської Русі люди шанували коней за їхню роботу на угіддях (тяглова сила), за відважність в боях (князі та їхня дружина пишались своїми кіньми). Так що можна сказати, що ще з давніх часів коні для людей є особливими тваринами.
«Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це моя Україна».
У кожного з нас одна єдина Батьківщина. По-перше, це те
місце, де ми народилися і виросли, яке не раз і не двічі ми проміряли своїми
кроками. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити
не можна, як не можна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю,
що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця
свій шлях. Для мене Батьківщиною є моя рідна Україна.
Я дуже люблю свою країну попри те, що, може, для кого десь
і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж
на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі
умови існування, які нічим не гірші від умов у інших країнах. Та цим не варто
обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх
наших співвітчизників.
На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її
майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми
зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має
морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже
там ми все одно нікому не потрібні, і наше життя буде залежати лише від нас
самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо
поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто їде з країни,
зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони
напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого
походження, ніби намагаючись втекти самі від себе.
Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна
величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини
будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших.
Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це
Україна. Я дуже люблю свою рідну країну і все своє життя буду боротися за своє
щастя на рідній землі та за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі
мене не злякають.
Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні.
Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле,
і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче
непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і майже ховаєшся серед його колосків: тільки
синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу.
<span>У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і
достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я
тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю
для своєї країни все, що від мене буде залежати. Я впевнений, що українська
держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я
щиро вірю в найкраще. А сьогодні – я учень, і повинен вчитися, щоб у майбутньому
принести Україні якомога більше користі.</span>
1 каки жанры книги ты больше любиш читать.2 современые или про историю.3 обсматриваеш ли ты книгу прежде чем купить или можед быть смотриш содержание.