Годы сталинских репрессий были ужасным периодом в жизни советского народа<span>: </span>миллионылучших людей объявлялись<span> «</span>врагами народа<span>, </span>исчезали бесследно<span>, </span>попадали в тюрьмы<span>. </span>О нихможно было говорить только шепотом<span>, </span>от родных<span> «</span>врагов народа<span>» </span>отворачивались<span>. </span>Не миновалаэта горькая чаша и семью Анны Ахматовой<span>. </span>Еще в 1920 г<span>. </span>был расстрелян большевиками еепервый муж Г<span>. </span>Гумилев<span>, </span>известный российский поэт<span>, </span>в прошлом офицер царской армии<span>. </span>1935 г<span>. </span>за«антисоветскую<span>» </span>деятельность были арестованы ее сын Лев Румилёв и второй человек<span>; </span>М<span>. </span>Пунин.После письма Ахматовой к Сталину их освободили<span>. </span>Однако 1939 г<span>. </span>Льва Гулмилёва арестоваливторично<span>. </span>Приговор<span> - </span>десять лет исправительно-трудовых лагерей<span>. </span>Ахматова пережила долгиегоды отчаяния и страха<span>. </span>И таких людей были миллионы<span>. </span>Поэтому поэма о пережитых страданиях,которую Ахматова пообещала написать одной из таких уставших женщин<span> «</span>с голубыми губами»,является голосом целого народа.
Изображая всенародную трагедию<span>, </span>Ахматова олицетворяет образ народа в образах матери и сына.Насильственный разрыв между ними приводит к нарушению гармонии<span> - </span>основы основ<span>. </span>Больизраненной матери не сравнить ни с чем<span>, </span>и только через ее скорбь можно представить большуютрагедию той эпохи.
Приговор<span>... </span>И сразу слезы хлынут,
Ото всех уже отделена,
Словно с болью жизнь из сердца вынут,
Словно грубо навзничь опрокинут,
Но идет<span>... </span>Шатается<span>... </span>Одна.
Горе матери настолько безгранично<span>, </span>что она смотрит на него словно отстраненно<span>, </span>ей не верится,что она сможет выдержать все<span>. </span>И несется над закутою страхом горем страной крик души матери:
Семнадцать месяцев кричу,
Зову тебя домой,
Бросалась в ноги палачу,
Ты сьн и ужас мой.
Жизнь без матери сына теряет свой смысл<span>, </span>пожалуй<span>, </span>легче было бы умереть<span>, </span>ней терпеть такоегоре<span>. </span>И она находит в себе мужество идти этим крестным путем<span>, </span>как когда Богоматерьсопровождала своего сына в его страданиях<span>. </span>Через это органично вплетается в поэму раздел оказни Иисуса Христа:
Магдалина билась и рыдала,
Ученик любимый каменел,
А туда<span>, </span>где молча Мать стояла,
Так никто взглянуть и не посмел.
Когда распяли Иисуса<span>, </span>то даже те<span>, </span>кто кричали: «Распни его<span>, </span>распни<span>», </span>не смели взглянуть на Мать,потому что ее страдания<span> - </span>то большое бедствие на земле.
Страх потерять сына делает счастливы<span>, </span>теплые материнские лицо застывшими<span>, </span>скорбными.Героиня поэмы собственными глазами видела,
...как опадает глица,
Как из-под век проглядывает страх,
Хак клинописи жесткие страницы
Страдание выводят на шеках,
Как локоны из пепельных и черных
Серебряными делаются вдрут...
Поминая всех умерших в эпилоге поэмы<span>, </span>автор сосредоточивает внимание на образе матери какобобщенном образе всех женщин<span>. </span>Они разные внешне<span>, </span>по характеру<span>, </span>по силе воли<span>, </span>но всех ихобъединило одно горе<span>, </span>постигла одна судьба<span>. </span>В каждой из них Ахматова находит что-то свое<span>, </span>а всебе<span> - </span>каждую из них:
Для них соткала я широкий покров
Из бедных<span>, </span>у них же подслушанных слов,
В них вспомишю всегда и везде,
О них не забуду и в новой беде...
Правдивый произведение Анны Ахматовой о жизни советского народа в 30-е годы XX в<span>. </span>смог выйтив свет на ее родине лишь в 1988 г<span>., </span>когда прошло уже много лет после смерти автора поэмы.
«Реквием<span>», </span>написанный в 1935-1940-х гг<span>., </span>жил необычным жизнью<span> - </span>только в сердцах и в памятилюдей<span>, </span>которым поэт тайно<span>, </span>шепотом доверил<span> «</span>слово<span>» </span>правды о смертную эпоху и о живуючеловеческую душу<span>, </span>которую нельзя убить<span>.выбери то , что нужно
</span>
Написаний "Гобсек" був у 1830 році. Гобсек - це образ, що представляє собою не тільки одну людини, а своєрідну масу. Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.
Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість.
У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.
Клієнти Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".
Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".
Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.
Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.
А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".
Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.
<span><span>1) Зачин ( жили-были)</span><span>2) Завязка сказки ослушание и
превращение( Не послушался Иванушка и напился из козьего копытца…..) </span><span>3) Основная часть-это не осторожность
Аленушки, обман ее ведьмой. Борьба добра и зла</span><span>4) Добро, побеждает зло (превращение
козленка в Иванушку)</span><span>5) Концовка (и стали жить-поживать и добра наживать)</span>
</span>
Доброта- бесценное человеческое
<span>качество, без неё нельзя жить </span>
<span>и невозможна сама жизнь.
</span>
