Под моей кроватью живет лилипут, которого зовут Нико(можешь выбрать любое имя). Нико важен для меня, когда он рядом, мне не страшно спать. С ним можно говорить обо всем и очень долго. Нико не дает мне скучать, он большой юморист! Этот крошечный человечек знает все мои секреты. Живет он в небольшом домике. Попасть туда я не могу, мне не позволяет мой рост. Но по рассказам Нико, там очень уютно. Я знаю про Нико тоже многое. Раньше он жил в другой семье, там его обижали маленькие дети, и он ушел. Когда взрослые говорят, что его нет, он обижается. Если его не видят родители, это не значит, что его не видят дети! Мы с Нико играем вместе, даем друг другу советы. Он любит то же, что и я. (тут перечисли то, что ты любишь. может игры какие, я просто не знаю:) ). Нико мой друг, самый настоящий! С ним мне хорошо
Основной темой стихотворения являются авторские впечатления яркости и красочности русской зимы, ассоциирующейся у лирического героя произведения с белоснежной сказкой, волшебством, прекрасным сном мира грез и фантазий.
Среди средств художественной выразительности в стихотворении применяются разнообразные метафоры, антонимы и эпитеты.Стихотворным размером стихотворения поэт выбирает четырехстопный хорей, непроизводящий впечатления, грубости, тяжеловесности произведению, придающий поэтическому содержанию праздничные, торжественные музыкальные мотивы.
Потому что нет хороших и плохих людей. Чехов высмеивает людские пороки и самих людей.
Качества характера Левши: трудолюбие, спокойствие, чувство достоинства, удивительная талантливость, одарённость и поразительная невежество. Левша, безобразный внешне, красив душой.
Левша - главный герой, талантливый мастер, герой с "человечкиной душой" душа народа, его совесть, рыцарь добра и зла, олицетворение народного таланта, собирательный образ народа, выразитель русского народа, талантливый мастер.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html