<span>
Зразок твору: Воля до життя на прикладі оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
4.01.2010 </span><span>Дорогою ціною
здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і
«збасаманені сині хребти», були і кулі в тілі, було й загублене життя,
був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського
«Дорогою ціною», то мені здається, що це я тікаю разом з ними від
кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з
ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.</span><span>Що може бути краще за волю? Коли
дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі
очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не
треба критися, а можна вийти в поле — і заспівати, заспівати так, щоб
почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так.
щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і
є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути? Зброєю? Ні. Уся влада на боці
пана. Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю,
або вб’ють.</span>
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини,
бо несила вже було терпіти панське ярмо — дуже воно муляло шию — бо
«вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Цей дух підіймав і гнав
подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією
хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
<span>Серед таких людей були Соломія та Остап.
Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках
вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський
дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів
пан. Яке вже може бути щастя?! Щастя без волі — нещастя. Вільний дух
Остапа йде від діда, від його «билинь-казок» «про Січ, про козацтво, про
боротьбу з панами за волю». Саме Коліївщина надихає двадцятирічного
хлопця йти шукати волю. Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч
усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово — воля.
Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя
бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.</span><span>Але до волі нелегкий шлях.
Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому
українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський
уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх. Не
вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля
дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що
шукали — волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа. Скільки ж можна
зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!</span>
І ось тут виявляється героїчний дух
Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що
заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не
відступає від своєї мети — знайти його, знайти будь-що: хай палають
плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля
до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода
ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості,
як свого ворога».
<span>Але й Остап не
здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє
життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю. Потрібні лише
кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і
допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя
надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на
ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя
зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити
дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти
на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван
Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.</span><span>Так, український народ
без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і
Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не
перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато
випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в
руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя
Соломії. Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда:
«Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» Це
кличе Остапа вільна Соломія.</span><span>Минуло багато років, і
український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою
піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю,
свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній
боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…</span>
0
0