6 раз я только что читала.
Генріх Гейне використовує такі притаманні народній пісні художні прийоми, як паралелізм, лексичні повтори, повтори словосполучень, смислові, образні, словесні контрасти й антитези, проста розмовна лексика. У тому, як поет розповідає про кохання, вражає насамперед невичерпне багатство емоцій, мистецтво передавати найвитонченіші відтінки людських почуттів та думок. Гейне широко застосовує типові для народної творчості прийоми одухотворення явищ природи: квіти, листя, дерева, небо, хмари сміються, плачуть, розмовляють з поетом. Автор порівнює свою кохану з сонцем, місяцем, голубкою, трояндою.<span>
Майстерність поета виявилася і в особливостях віршової форми його творів, їх строфічної та ритмічної організації, в системі римування. Новацією в німецькій поезії стали використана Генріхом Гейне мала строфічна форма — в три, два або й один віршовий рядок, а також оригінальний спосіб римування чотирирядкових строф, де римами зв'язуються лише другий та четвертий рядки, а перший і третій залишаються без співзвуччя (в історію вірша цей спосіб увійде як прийом так званої холостої рими). Один з найпопулярніших віршових розмірів у поезії Гейне — хорей, який, на думку багатьох віршознавців, якнайкраще передає танцювально-пісенні ритми. Водночас Гейне випробовує в ритмічному ладі віршів своєї збірки також принципи нової — тонічної — системи віршування, ритміка якої тримається не на впорядкуванні наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку, а на однаковій в усіх рядках кількості повнонаголошених слів.</span><span>
</span>
Повесть «Дети подземелья» - сочинение о детской дружбе, о жизни бедняков в царской России.
Мать Васи умерла, когда ему было шесть лет. С этого времени мальчик чувствовал постоянное одиночество. Отец слишком любил мать, когда она была жива, и не замечал мальчика из-за своего счастья. После смерти жены горе мужчины было таким глубоким, что он замкнулся в себе. Вася чувствовал горе от того, что умерла мама; ужас одиночества углублялся, потому что отец отворачивался от сына “с досадой и болью”. Все считали Васю бродягой и негодным мальчишкой, и отец тоже привык к этой мысли.
Ощущая себя чужим в родительском дому, мальчик по целым дням блуждал по городу, искал новых приятелей. Вася - добрый, чуткий, любящий сын. Он глубоко переживает потерю мамы - лучшего человека на земле, бережет в своем сердце память о ней. Мальчик сочувствует отцу, жалеет его, любит, и ему так хочется, чтобы тот прижал его к себе.
Молодой дворянин поступил на службу в армию. Но, по воле строгого и честного отца, его отправили служить не в Петербург, где служить весело и приятно, а на восток страны, там где сейчас расположена Оренбургская область. Ехали, конечно, на лошадях. И вот попадают в метель и остаются в степи далеко от жилья. В таких условиях немудрено и погибнуть. На счастье, они встретили человека опытного, который вывел их в селение. Дворянин - Гринёв, а опытным человеком оказался Емельян Пугачёв, который совсем скоро возглавил восстание против царской власти. Гринёв в благодарность за спасение подарил Пугачёву заячий тулуп и назвал его братом. Гринёв приехал на службу в маленькую крепость. Влюбился в дочку начальника крепости - Машу, а она полюбила в ответ его. Но тут крепость захватили пугачёвцы. Родителей Маши убили. Убили бы и Гринёва, но Пугачёв вспомнил случай в степи и отпустил Гринёва. Дальше происходит много событий, там еще Швабрин (бывший сослуживец Гринева, перешедший на сторону восставших) начинает вредить Гринёву, потому что тоже любит Машу, а она его - нет. Гринёв воюет против пугачевцев. Швабрин ложно обвиняет Гринёва в том, что он бунтовщик. Гринёва могли даже казнить за это по суду. Но Маша едет в Петербург и чудом, совершенно случайно, встречает Екатерину Вторую, и рассказывает ей свои злоключения. Царица освобождает Гринёва, они женятся с Машей. Добро и честность побеждают зло и предательство.