Однажды приехала Оля в гости к бабушке в деревню. После обеда вышла на улицу погулять. В соседнем доме жил одинокий старичок. Увидел он Олю, обрадовался, и говорит ей: "Олюшка голубушка, принеси мне воды с колодца, мне сегодня не здоровится." Оля подошла к старичку, постояла, подумала, взяла ведерко и пошла за водой. По дороге решила, обмануть старичка, лень ей было бежать за водой. Вернулась, подошла к дедушке и говорит: "Нет воды в колодце, одна тётенька пришла и всю воду вычерпала." Старичок ничего не ответил. Ночью Оле приснился сон, в котором она увидела, что вся деревня умерла без воды, один старик сосед остался. Сидит смеется. Говорит Оле:"Ты виновата, что вода в колодце пропала. Все из- за обмана твоего." Оленька проснулась рано утром и побежала к дедушке. Заглянула в окно, он спит еще. Схватила ведро и принесла воды. Дедушка вышел и говорит: "Что Оля, меня пожалела или народ деревенский?" Оля испугалась и ответила:"Простите дедушка. За себя я испугалась. Не хочу быть виноватой, если у других беда случится. Хочу чтобы совесть моя была чиста." Улыбнулся старик, простил её.
Главный герой этого произведения четырнадцатилетний мальчик Ленька, затем налетчик, главарь банды. Второстаненные: отец Леньки, Иван Адрианович; мать-Александра Сергеевна; Вася и Ляля-брат и сестра Леньки; дядя Сережа, неродной брат отца; нянька, горничная Стеша, Ленькины товарищи по классу в реальном училище, самый близкий-Волков; сотрудник угрозыска Смирнов, несколько десятков человек представляют нэпманский Петроград двадцатых годов.... Роман большой, действующих лиц много.
<span>Чем беднее, тем щедрее, а чем богаче, тем скупее.
</span><span>Даешь другому — приобретаешь себе.</span>
Захар Беркут
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Мирослава
Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців.
Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» .
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській.
Максим
Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини.
Тугар Вовк
<span>Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою допомогою підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.</span>
1)Пряник*конем*-мечта всех деревенских малышей.2)Жизнь семьи дяди Левонтия и тети Васени.3)Дети идут собиратьземлянику.4)Драка братьев Левонтьевых.5)Мальчик и ребятишки Левонтьевых сьедают землянику.6)Игры на Малой речке.7)Обман.Кража калачей.8)Ватага ребят идет ловить рыбу.9)Муки совести.10_Возвращение бабушки.11)Мальчик,не желая возвращаться домой,идет к двоюродному брату.12)Тетя Феня отводит героя домой и разговаривает с бабушкой.13)Ночь в кладовке.14)Возвращение деда.Бабушка прощает внука и дарит ему заветный пряник.