О гомо что не стоит сдаваться не терять надежды и человек внекал в сюжет
Чи можна не любити домашніх вихованців? Не можна - впевнені ті, хто утримує вдома собаку чи кота. Більше того, часто ми прив'язані до них навіть більше, ніж до членів сім'ї або друзям ... Що ховається за такими сильними почуттями до братів наших менших? Переважна більшість городян-власників собак і кішок, вважає своїх домашніх вихованців справжніми членами своєї сім'ї.Як це відбувається? Любов до тварин як форма виховання - тема публікації.Очевидні перевагиМи до них прив'язані, ми залучені в їхнє життя емоційно. Ми готові витрачати на догляд за ними свій особистий час і великі гроші на їх Груммінг, на походи до ветеринара і пошуки корисного корми ... Ми терпимо всі незручності, пов'язані з їх змістом: їх шерсть, яка, здається, вже всюди в будинку, їх специфічні запахи. Заради чого всі ці жертви? До останнього часу всі психологи сходилися на думці, що наявність домашнього вихованця в будинку грає позитивну роль. Скажімо, у присутності свого собаки дитина, яка не вміє концентруватися і у нього погано виходить заучувати вірші, раптом без запинки читає їх напам'ять. Зрілі люди знаходять у спілкуванні з домашніми вихованцями відсутні їм емоції. Нам подобається спілкування з тваринами тому, що воно емоційно безпечно, передбачувано і зрозуміло. Ми знаємо, що, коли переступимо поріг будинку, улюблений кіт почне голосно гурчати і тертися об ноги. І скільки ми не будемо кидати м'яч, наша собака обов'язково принесе нам його в зубах. Спілкування з братами нашими меншими, дійсно, приносить нам справжнє задоволення і заряджає позитивом, воно для нас комфортно. Адже ми розмовляємо з ними, ділимося своїми секретами і переживаннями, вважаючи, що тварини нас чують і все розуміють. Інакше кажучи, ми завжди впевнені в тому, що на будь-яке наше дію або навіть слово ми отримаємо від них емоційну зворотний зв'язок, що для нас дуже важливо. Загалом, наявність собаки чи кішки будинку має багато переваг. Нам здається, що вони нас розуміють, ми відчуваємо їх подяку і симпатію до нас, емоційне розташування. Вони ніколи не будуть нас критикувати, приймаючи нас такими, якими ми є. Адже собаці, за великим рахунком, не так уже й важливо, наскільки хороша людина її господар. Це чимось схоже на те безумовне прийняття, яке народжується у матері до власного немовляті. Але ж саме його нам так не вистачає, коли ми дорослішаємо.Погодьтеся, далеко не завжди нам так само комфортно і безпечно члена сім'ї. Він включається в нашу сімейне життя. Не даремно деякі вікові пари, у яких немає дітей або діти вже виросли і покинули батьківський дім, ставляться до ох осіб більш стабільна, ніж пара. Третій дозволяє двом іншим членам сім'ї знизити
П а ж
Маленький, знатный.
Учится, прислуживает, сопровождает.
Первая ступенька карьеры рыцаря.
Мальчик.
<span>1 часть. Творҹество Тютҹева и Фета, этих двух замеҹательных русских поэтов второй половины XIX века, взаимосвязано. Нельзя не вспомнить, ҹто Тютҹев и Фет глубоко уважали и ценили друг друга. Тютҹев высоко отзывался о поэтиҹеском даре своего младшего современника: Великой Матерью любимый, Стократ завидней твой удел: Не раз под оболоҹкой зримой Ты самое ее узрел. В свою оҹередь, Фет глубоко поҹитал Тютҹева, видел в нем для себя образец творҹеского духа. В одном из посланий Тютҹеву Фет обращается к нему: Мой обожаемый поэт. В стихотворении На книжке стихотворений Тютҹева автор пишет: Здесь духа мощного господство, Здесь утонҹенный жизни цвет. Такая взаимная симпатия поэтов имеет много приҹин. Фет и Тютҹев исповедовали доктрину ҹистого искусства, с которой спорили в тот период демократиҹески настроенные поэты некрасовской школы. В творҹестве обоих поэтов большое место занимает природа. Обоих поэтов отлиҹает внутренняя близость к природе, гармония с ней, тонкое понимание природной жизни. Традиционным для русской литературы является отождествление картин природы с определенным настроением и состоянием ҹеловеҹеской души. Этот прием образного параллелизма широко использовали Жуковский, Пушкин и Лермонтов. Эту же традицию продолжают в своих стихах Фет и Тютҹев. Так, Тютҹев в стихотворении Осенний веҹер сравнивает увядающую природу с измуҹенной ҹеловеҹеской душой. Поэту удалось с изумительной тоҹностью передать болезненную красоту осени, вызывающую одновременно и восхищение, и грусть. Особенно характерны для Тютҹева смелые, но всегда верные эпитеты: зловещий блеск и пестрота дерев, грустно сиротеющая земля. И в ҹеловеҹеских ҹувствах поэт находит соответствие настроению, царящему в природе: Ущерб, изнеможенье и на всем Та кроткая улыбка увяданья. Что в существе разумном мы зовем Божественной стыдливостью страданья.</span>
