Ответ:
Узоры пейзажная лірыкі Купалы- гэта усім вядомыя вершы /"Дзве таполі/", /"Адцвітанне/", /"Жніво/" і іншыя. Для мяне ж выдатнейшы ўзор пейзажнай лірыкі Купалы- верш /"Явар і каліна/".
Песняй вясны лебядзінаю,
Скінуўшы зімнія чары,
Шэпчуцца явар з калінаю
Ў сумная даліне над ярам.
Тым, хто цікавіцца творчасцю беларускага песняра, хто хацеў бы спасцігнуць усю глыбіню яго паэзіі, я бы параіла не пакінуць без увагі, абавязкова прачытаць гэты незвычайна чуллівы, поўны пяшчоты і глыбокага сэнсу верш.
Пра гэты верш хочацца сказаць /"меладычны/", і нядзіўна, што ён пакладзены на музыку. Музыку на словы Купалы напісаў беларускі кампазітар Ю.Семеняка, выконваюсь песню вядомыя беларускія /"Песняры/" , а так сама наш суайчыннік з Амерыкі Багдан Андрусішын. Не толькі /"Явар і каліна/" пакладзены на музыку, але і іншыя вершы Купалы : /"Я ад вас далёка/", /"Зваяваным/", /"Спадчына/".
/"Явар і каліна/"- гэта, сапраўды, больш чым верш пра прыроду. У ім зліліся радасць вясновага абуджэння прыроды, пяшчота і каханне, легенды і паданні беларускай зямлі пра русалак і даўнейшыя павер/і беларусаў пра тое, што прырода - гэта жываю істота.
Слухаюць смехаў русалчыных,
Лопату крылляў начніцы,
Ветру павеваў ап/янчаных,
Плюскату шклістай крыніцы.
Беларускі пісьменнік Іван Навуменка сказаў пра верш /"Явар і каліна/", што /"гэта выказаная замілаванымі, надзвычай экспрэсіўнымі паэтычнымі радкамі хвала Жыццю, Каханню... у вобразах дрэў...што шэпчуцца аб чымсьці неразгаданным, таямнічым пад вечным небам/
Два бывших лучших друга, встречается через несколько лет на вокзале. Автор рассказывает как время изменило отношение тонкого к толстому. Тонкий стал побаиваться толстого из-за разницы их социального положения.
<span>Митраша доверял стрелке. Он говорил:"Стрелка эта
тебе верней друга: бывает, друг твой изменит тебе, а стрелка неизменно
всегда, как ее ни верти, все на север глядит.". Автор относится к Митраше хорошо.В произведении называет его "мужичком в мешочке"</span>
КРИТИКА ОБОРОНА БУШІ Повість Оборона Буші – історичний факт в історії визвольної боротьби українського народу. Критика твору «Оборона Буші» допоможе зрозуміти цю повість краще, зрозуміти завдяки чому вона мала такий успіх, і чому ми іі вивчаємо в школі. Критика Оборона Буші Високо оцінив драму «Оборона Буші» дослідник З. Мороз, який вважав п’єсу «…найцікавішою серед історичних п’єс М. Старицького. Ідея патріотизму, — наголошував критик, — тісно пов’язана тут з ідеєю братського єднання слов’янських народів. В цьому реалістичному творі сильні елементи прогресивної романтики, які підсилюють її героїчний пафос». Майже цілковита відсутність побутових деталей, піднесені громадянські настрої героїв, напруженість ситуацій — усе це сприяло створенню драми соціально загостреної і художньо досконалої. Ніде, мабуть, так не виявився драматичний талант Старицького, як у п’єсі «Оборона Буші». Волелюбність і високі почуття народного патріотизму, згуртованість козацької маси та міської бідноти в смертельній, але героїчній боротьбі проти війська магната Потоцького подані драматургом з винятковою художньою силою і драматичною наснагою. Не підлягає сумніву, що в цій історичній драмі в усій повноті виявився режисерський талант автора. «Оборона Буші» — це п’єса, за якою можна скласти чітке уявлення про Старицького — творця вистави. Авторські ремарки до актів і яв драми, пояснення до окремих гострих сцен, подані в дужках, короткі характеристики психологічного стану героїв або настроїв маси виявляють глибоке режисерське знання Старицьким законів сценічного втілення п’єси. Враховуючи «небезпечність» патріотичної ідеї, так ясно вираженої в історичній драмі «Оборона Буші» та передбачаючи ще більшу її дохідливість до широкого глядача, коли вона буде виголошуватись зі сцени популярними в народі акторами, цензор Вержбицький звертав увагу цензурного комітету на те, що п’єса «рясніє україно-патріотичними вигуками», які на сцені «легко можуть набрати характеру закликів»23. Зрозуміло, що друкування й вистава цієї п’єси були заборонені. Відстоюючи право на свій національний театр, невтомно дбаючи про чистоту його репертуару, борючись із спекуляцією на любові народу до театру, до якої вдавалися спритні ділки і комерсанти з метою особистого збагачення, культивуючи на сцені своїх товариств і труп «горілку, гопак і шаровари», — Старицький робив неоціненну справу як драматург і режисер, відтворюючи на сцені українського театру життя народу, його героїчне минуле з його невичерпним етнографічно-фольклорним багатством. Високо цінуючи творчий доробок М. Старицького-драматурга в історичному жанрі, дослідниця Л. Дмитрова писала: «Історичні п’єси Старицького — це найкраща частина його драматичної творчості, а між тими п’єсами, певно, найкращою є «Оборона Буші». На українській сцені вони мають таке ж значення, як класичні твори драматургів минулого на сценах інших народів»24. Своє сценічне життя драма «Оборона Буші» розпочала в трупі І. Мар’яненка в сезоні — серпень 1917 — червень 1918 р. Ця п’єса була прихильно зустрінута критикою не лише Східної України, а й дослідниками драматургії і театру Галичини. «Оборона Буші», — писав С. Томашівський, — самою основою вища від «Богдана Хмельницького». Та була недотепна й баламутна, ся ясна і прозора…»25 Михайло Старицький Оборона Буші критика твору за сюжетом, композицією, зображенням головних героїв, всіх деталів повісті. Повість розпочинається традиційним для прози Старицького зачином, у якому вказано годину й місце події: «Це було б в самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство в спілці із прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського духу, на його буття, — трагедії, що охопила згарищами всю Україну-Русь, пронизала серце в Польщі і под її руїнами закінчилася. Це було б тої доби, коли розпанахана Україна мусила в московського царя Олексія Михайловича оборони шукати, коли він, вже з Переяславській раді, відправивши свої потуги до Литви. Це було б тої доби, коли знеможена від ненатлого гніву Польща, закупивши татарські зажени, кинулася разом з невірою на омиті слов’янською кров’ю країни, аби сплюндрувати їхнього упень й повернути геть усе на руїну. Це було б тої доби, коли два кревних народи, призначені на дружнє та рівне буття, вчинили між собі розраду і, піднявши прапори прапори, стали “у дідівську славу дзвонити”. Це було б восени 1654 року». Зачин тут особливий: він, як й епіграф, наснажує твір героїко-романтичним звучанням, цьому сприяють повтори однотипних фраз, пафос, інверсії. Сюжет повісті поступово загострюється, у ньому розгортається тісно переплетень вузол проблем, інтриг — саме ці композиційні ознаки тримають читача в постійному напруженні. Михайло Старицький ставити за мітку виховувати українську за духом людину, долати імперські упередження і стереотипи. Тому намагається всіляко зацікавлювати читача, вибудовує сюжет так, аби інтриги і колізії, таємниці суперників були відомі читачеві. Діалогів у повісті багато, смердоті роблять твір динамічним й захопливим.
