Лето- теплая пора!
Как же здорово с утра-
Пойти на речку, искупаться...
И с братом иль сестрой побольше поиграться.
Головний герой трагедії Гете — вчений Фауст. Він прожив велике життя, набув багато різноманітних знань, але істина залишилася недоступною. Втомившись від наукових пошуків, Фауст розуміє, що життя проходить повз нього. Він розчарований, на межі самогубства. У нього більше немає стимулу продовжувати наукові дослідження, пошук істини. Заради того, щоб прожити життя заново, він закладає душу дияволу. В обмін Ліефістофель дарує Фаустові молодість.У Фаусті Гете підкреслює найважливіші властивості людської натури: невдоволеність досягнутим і спрямованість до ідеалу. Його головні якості — гострий розум і прагнення до самопізнання світу. Героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в глибинну суть життя. Він не прагне почестей і слави та хоче перетворити землю на квітучий сад. Вступаючи у боротьбу з природою, Фауст мріє зробити людей вільними і щасливими.Народна легенда про Фауста в 1593 році була доповнена життєписом Вагнера — учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його багатство. Для Гете дуже важливе зіставлення характерів двох учених — Фауста і Вагнера. Не слід вважати, що Вагнер — особистість, не наділена талантами. У другій частині трагедії йому навіть вдається створити штучну людину — Гомункула. Та все ж Гете не визнає шляху, обраного Вагнером.Зміст “Фауста” універсальний: він розповідає про молодість і старість, життя і смерть, війну і мир, побут, політику, науку і мистецтво. Головна тема трагедії — пошуки людиною сенсу буття і свого призначення. Створюючи образ Фауста, Гете на власній долі в першій частині твору показав здійснення всіх можливих бажань людини, а в другій частині — безмежні можливості людства. У першій частині гонитва героя за насолодами закінчується загибеллю героїні. У другій частині трагедією стає прагнення героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні виправлення у світобудову. Отже, на думку Гете, максималістське здійснення волі спричиняє трагедію.Закінчена тривала мандрівка у пошуках прекрасного. Душа Фауста повертається до Бога. Прекрасне знайдене — але у майбутньому, у світі ідей. “Мета нескінченна тут, у досягненні”, — промовляє Гете. Він стверджує: людина величніша за природу, ніщо не може знищити людяність, кохання, свободу розуму. А відповіді на порушені в творі запитання людство ще шукатиме не один рік.Маргарита (Гретхен) — один із найпоетичніший жіночих образів у світовій літературі. Дочка бюргера, проста і невибаглива, вона зображена як дитя природи. Гретхен багато працює: готує їжу прибирає дім, шиє, співає пісні, ворожить на квіточці. Наївна, проста і довірлива, вона дуже подобається Фаусту і відповідаєш його почуття коханням. Але дівчина у полоні релігійних та побутових звичаїв, її лякає незрозумілий їй Фауст.Кохання перетворюється для неї на муку, на невільні злочини. Гине у поєдинку з Фаустом її брат Валентин, помирає від снодійного, даного дочкою, мати Гретхен. Вона сама знищена людським осудом, бо народила позашлюбне дитя. Міщани виганяють її з міста, і Гретхен стає вбивцею рідної дитини. Нещасна жінка втрачає розум, вона чекає страти у міській в’язниці.Чиста і прекрасна душею Гретхен відмовиться віддопомоги нечистої сили, відштовхне від себе Фауста, бо він винний в усіх її стражданнях. У фінальній сцені смерті Гретхен у відповідь на крик Мефістофеля “Вона загинула!” зверху прозвучить: “Вона врятована!” Це голос Господа, який огортає своєю любов’ю будь-яку віруючу душу.“Фауст” Гете — велична художня пам’ятка світової культури. Цей твір зберігає свою актуальність і в наші дні. Високий гуманізм, творчий пошук, поезія труда та пафос творення, що прославлені у трагедії, безмежна віра у краще майбутнє роблять її актуальною і зрозумілою для всіх поколінь. У цьому — глибокий життєствердний гуманізм трагедії.<span>
</span>
<span>Людям, что бы чему то хорошо научиться, нужно много времени,а так как терпения не у всех хватает, то и нормально научиться они не могут.</span>
Псевдоним-придуманное,вымышленое имя,которое придумывают для писателей,поэтов
В рассказе "О любви" Чеховым ставится вечный вопрос: что важнее для человека — личное счастье или устоявшаяся, привычная, порой бессмысленная жизнь. Выбор, сделанный героями рассказа Алехиным и Анной Алексеевной, их отказ от любви ради повседневной жизни, характеризуют взгляды всего общества того времени.
То, что Алехин и Анна Алексеевна полюбили друг друга, не вызывает удивления. Два образованных добрых человека, одинаково неудовлетворенных сложившейся жизнью, не могли не увидеть друг в друге близкого человека. Но ни у Алехина, ни у Анны Алексеевны не хватило мужества отказаться от привычного уклада, что-то изменить в себе. Алехин, человек городской, привычный к общению с образованными людьми, к умственному труду, живет в деревне, занимается сельским хозяйством работает в поле вместе с мужиками, у него не остается времени даже на чтение газет. Сначала он вынужден заниматься имением, чтобы расплатиться с долгами отца, но потом такая жизнь становится для него привычной и Алехин не хочет ее менять. Поэтому он отказывается от любви Анны Алексеевны, и в то же время оправдывает этот отказ своей рутинной жизнью: “Она пошла бы за мной, но куда? Куда бы я мог увести ее? Другое дело, если бы у меня была красивая, интересная жизнь, если б я, например, боролся за освобождение родины или был знаменитым ученым, артистом, художником, а то ведь из одной обычной будничной обстановки пришлось бы увлечь ее в другую такую же или еще более будничную”. Но никаких попыток изменить свою “футлярную жизнь” Алехин не предпринимает.
Анна Алексеевна несчастна по-своему: нелюбимый, духовно неразвитый муж, серая будничная жизнь, которая не оставляет никаких впечатлений, угасающая, никем не признанная красота. В лице Алехина она находит духовно близкое, понимающее ее существо, но признаться ему в любви, а тем более быть с ним, она не может: ее так же не пускает “футляр”.
О ничтожности человека перед условностями общества Алехин говорит еще в начале рассказа, когда передает историю любви повара Никанора и Пелагеи. Пелагея любит Никанора, но не хочет выходить за него замуж, потому что он пьяница и “буйного нрава”, она предпочитает “жить так”. Но Никанор, ссылаясь на “набожность” и “религиозные убеждения”, хочет жениться на Пелагее. На самом деле он боится идти против устоев общества и “набожность” его — это страх не перед Богом, а перед людским судом.
Человек загнан обществом в “футляр”. И особенно хорошо Чехов демонстрирует это на примере Алехина, который, казалось бы, хочет изменить свою однообразную жизнь, вырваться из “футляра”, но в то же время не решается расстаться со спокойствием и удобствами устоявшейся жизни.
Анна Алексеевна тоже предпочитает “футлярное” существование и не решается на перемены. Она хочет любви, но серая, привычная жизнь с мужем и детьми ближе и понятнее ей, чем новая, в которой, скорее всего, она будет отвергнута обществом, не прощающим любых попыток разрушить существующие порядки. Анна Алексеевна злиться из-за нерешительности и на себя и на Алехина. Она становится раздражительной и, наконец, вынуждена лечиться от нервной болезни. Лишь предстоящая разлука заставляет Анну Алексеевну и Алехина признаться друг другу в любви, но делают они это, понимая, что их признания уже не смогут ничего изменить.
После отъезда Анны Алексеевны Алехин продолжает жить по-прежнему, и ему остается лишь сожалеть о несостоявшемся счастье.
Герои Чехова часто вызывают у читателей двоякое чувство: негодования и жалости. В этом раскрывается умение писателя изображать человека во всех его проявлениях. Алехина и Анну Алексеевну нельзя однозначно определить как положительных или отрицательных героев. Многие люди живут в своем “футляре” и редко пытаются что-то изменить.
