Рубцов Н. Листья осенние. Листья осенние Где-то во мгле мирозданья Видели, бедные, Сон золотой увяданья, Видели, сонные, Как, натянувши поводья, Всадник мрачнел, Объезжая родные угодья, Как, встрепенувшись, Веселью он вновь предавался, — Выстрел беспечный В дремотных лесах раздавался! .. Ночью, как встарь, Не слыхать говорливой гармошки Словно как в космосе, Глухо в раскрытом окошке, Глухо настолько, Что слышно бывает, как глухо. . Это и нужно В моем состоянии духа! К печке остывшей Подброшу поленьев беремя, Сладко в избе Коротать одиночества время, В пору полночную В местности этой невзрачной Сладко мне спится На сене под крышей чердачной, Сладко, вдыхая Ромашковый запах ночлега, Зябнуть порою В предчувствии близкого снега.. . Вдруг, пробудясь, По лесам зароптали березы, Словно сквозь дрему Расслышали чьи-то угрозы, Словно почуяли Гибель живые созданья.. . Вот он и кончился, Сон золотой увяданья. Осень — явно предпочтительное время года в элегической лирике с неизбежными мотивами увядания природы, вызывающими грустные размышления и переживания, естественные ассоциации с краткими сроками человеческой жизни. Поэзия Рубцова в таком плане не исключение. Более того, в ней, особенно в 60-е годы, осенние пейзажи и настроения, наряду с ночными ощущениями занимают, пожалуй, даже приоритетное место. Об этом можно судить уже по названиям целого ряда очень разных в жанровом отношении произведений: "Осенняя песня", "По мокрым скверам проходит осень... ", "Осенние этюды", "А между прочим, осень на дворе... ", "Осенняя луна", "Последняя осень", "Листья осенние", "По холодной осенней реке... ", "Осень! Летит по дорогам... " и др. В самом характере образных мотивов, развиваемых в них на протяжении десятилетия, можно отметить определенную эволюцию. В стихах второй половины 60-х годов усиливаются и порой даже нагнетаются мотивы расставания, прощания с прошлым, приобретающие характер некоей всеобщности. Окружающее воспринимается далеко не в лучшем свете ("Крутом шумит холодная вода, / И все кругом расплывчато и мглисто"; "По холодной осенней реке / Пароход последний плывет... "). Ощущение гибельности, близкого конца переносится, распространяется поэтом на всю одухотворяемую им природу и — шире — на всю вселенную: Листья осенние Где-то во мгле мирозданья Видели, бедные, Сон золотой увяданья.. . Очевидно, Рубцов мог бы тогда сказать и о себе словами, адресованными им Есенину в стихотворении "Последняя осень" (1968): "Он жил в предчувствии осеннем / Уж далеко не лучших перемен". Что это действительно, так, подтверждают строки, написанные двумя годами раньше и звучащие от первого лица: "Я жил в предчувствии осеннем / Уже не лучших перемен" ("Прекрасно небо голубое!.. ", 1966). Для элегической лирики Рубцова этого позднего периода, быть может, особенно характерно стихотворение "Осенняя луна" (1966), основанное на тесном переплетении природных и социальных мотивов, на контрастном сопоставлении образов света и тьмы, сегодняшней грусти и — воспоминаний о счастье весенних дней. Стихи построены на сочетании пластической изобразительности, звуковых и зрительно-живописных образов, глубоко психологизированы, проникнуты настроением и чувством лирического героя: Грустно, грустно последние листья, Не играя уже, не горя, Под гнетущей погаснувшей высью, Над заслеженной грязью и слизью Осыпались в конце октября. .... Люди жили тревожней и тише, И смотрели в окно иногда, — Был на улице говор не слышен, Было слышно как воют над крышей Ветер, ливень, труба, провода.. .
Народився у Слободському — повітовому містечку В'ятської губернії, у сім'ї службовця-поляка. Через деякий час родина переїхала у В'ятку. Отримавши початкову освіту вдома, Олександр продовжив навчання в реальному училищі. Однак, незабаром був виключений за сатиричні вірші, що висміювали педагогів. Згодом, Олександр вступив до міського чотирирічного училища, яке закінчив у 1896 році.
Подався до Одеси, мріючи стати моряком та втамувати спрагу пригод. Був матросом, рибалкою, кухарем, вантажником, землекопом, лісорубом, плотарем на Уралі й золотошукачем. Згодом, хлопець зрозумів, що кар'єра моряка не для нього.
Добровольцем пішов до царської армії. У 1902 році Олександра Гриневського було зараховано рядовим до 213 Оровайського резервного батальйону. Втім, у армії все в юнака викликало протест: жорстокість командирів, їхня безглузда муштра, безправ'я солдат. Тому більшу частину своєї служби Грін провів на гауптвахті. Цей бунт проти жорстокості та сваволі завершився втечею, яку йому допомогли здійснити революціонери. Тоді ж Грін почав читати заборонену літературу, відвідувати таємні збори, виконувати доручення, проводити революційно-пропагандистську роботу серед матросів (за що у 1903 році був заарештований у Севастополі). Результатом невдалої спроби втекти стало ув'язнення, йому довелося відсидіти близько двох років. Згодом, у 1906 році, Гріна знову заарештували, вже у Петербурзі, і вислали на чотири роки до міста Туринська Тобольської губернії (звідки він втік у В'ятку).
Під чужим іменем майбутній письменник залишив батьківщину і приїхав до Петербургу. Літературний дебют письменника відбувся у Москві — в 1906 році надрукували його перше оповідання «Заслуга рядового Пантелеєва». Твір був написаний як агітка, що призначалась для розповсюдження серед солдатів. Майже увесь тираж було вилучено і тільки завдяки тому, що Грін підписав його ініціалами «А. С. Г.» (а ніхто з працівників видавництва не назвав прізвища автора), письменнику вдалося уникнути нового арешту. Така ж сумна доля спіткала і його брошуру «Слон і Моська», Першим твором Гріна, що дійсно побачив світ, стало оповідання «В Італії» (1906 рік), яке було надруковано в газеті «Биржевые ведомости». Згодом, один за одним починають з'являтися «Цегла і музика», «Марат», «Випадок». У 1907 році під оповіданням «Випадок», уміщеним у петербурзькій газеті «Товарищ», уперше з'явився підпис «А. С. Грін».
Перша збірка Гріна під назвою «Шапка-невидимка» вийшла в світ у 1908 році. У 1910 році його знову заарештували (цього разу як нелегала) і відправили відбувати заслання протягом двох років у Архангельській губернії.
З початком громадянської війни письменника запроторили до армії. Вирушаючи на службу, з мріями і надією на краще майбутнє, він повернувся тяжко хворим, без житла і засобів до існування. У відчаї Грін звернувся до Максима Горького, який домовився про лікарню, дістав рідкісні на той час продукти і ліки, допоміг отримати кімнату в Будинку мистецтв і академічний пайок.
Грін почав багато писати, вдруге одружився. У 1924 році з родиною переїхав до Феодосії. Оселившися восени 1930 року в Старому Криму, родина опинилась у дуже скрутному матеріальному становищі.
Помер письменник у бідності та забутті 8 липня 1932 року від раку легень.
1. порох, одежду, и ломала бы корабль для досок. 2. без пороха и еды 3. лично мне понравился тот эпизод, когда он встретил Пятницу и когда его нашли и вывозили с острова