Например: Нас двое в комнате: собака моя и я. На дворе воет страшная, неистовая буря.
Собака сидит передо мною — и смотрит мне прямо в глаза.
И я тоже гляжу ей в глаза.
Она словно хочет сказать мне что-то. Она немая, она без слов, она сама себя не понимает — но я ее понимаю.
Я понимаю, что в это мгновенье и в ней и во мне живет одно и то же чувство, что между нами нет никакой разницы. Мы тожественны; в каждом из нас горит и светится тот же трепетный огонек.
Смерть налетит, махнет на него своим холодным широким крылом…
И конец!
Кто потом разберет, какой именно в каждом из нас горел огонек?
Нет! это не животное и не человек меняются взглядами…
Это две пары одинаковых глаз устремлены друг на друга.
И в каждой из этих пар, в животном и в человеке — одна и та же жизнь жмется пугливо к другой.
<span>Видное место в романе “Война и мир” занимает образ народного полководца Кутузова. Внешний облик его чем-то напоминает портреты простых русских солдат. Кутузов остается самим собой и на военном совете, и на поле боя. В нем нет театральности, ложной торжественности. Он отлично знает и понимает настроение армии. Смотр полка в Браунау проводится с одной лишь целью — показать союзникам, что русские войска устали. В свою очередь, приказ Багратиону начать Шенграбенское сражение мало напоминает язык субординации и устава. Кутузов провожает четырехтысячный русский отряд “на великий подвиг”. И он жалеет тех, кто неизбежно погибнет в неравной схватке с французами. Погибнет ради спасения армии. </span>
Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
да.сначала надо написать автора и название. потом написать сам отзыв без описания текста.в конце надо написать главную мысль и тему и что понравилось.
1) Почему Вася не сказал что это он спас мальчика ?
2)Зачем по тваёму мнению соврал мальчик(я просто того имя забыл 2 года назад читал расказ) соврал что это он спас того мальчика ?
3) Почему Вася хотел быть рацерям ?
4)Хорошо ли учился Вася ?
НУ ВОТ СОРИ Я 2 ГОДА НАЗАТ ЧИТАЛ ЭТОТ ТЕКСТ...