1)Традиционно “Горе от ума” считается первой русской реалистической комедией. Этот факт бесспорен. Вместе с тем в пьесе сохранились черты классицизма (например, единство времени и места, “говорящие фамилии”, традиционные амплуа: “обманутый отец”, “недалекий военный”, “субретка-наперсница”) и проявились элементы романтизма, отразившегося в ряде исключительных черт личности главного героя, в его непонятости окружающими и одиночестве, в его максимализме, противостоянии всей окружающей его действительности и выдвижении в противовес этой действительности своих идеальных представлений, а также в патетике его речи. Реализм выразился прежде всего в типизации характеров и обстоятельств, а также в сознательном отказе автора следовать многочисленным нормам построения классицистских пьес. Грибоедов нарушил целый ряд жанровых и сюжетно-композиционных канонов<span>, которые мешали ему отразить новое, не характерное для традиционных комедий, содержание.
2)</span><span>Если в начале XIX в. главной задачей комедиографа считались развлечение публики и осмеяние личных пороков, то Грибоедов ставил перед собой совсем иные цели. Для их понимания следует обратиться к смыслу названия пьесы. Оно, безусловно, отражает главную мысль, идею произведения. Это подтверждается в знаменитом письме автора к Катенину: “...в моей комедии 25 глупцов на одного здравомыслящего человека; и этот человек разумеется в противуречии с обществом, его окружающим, его никто не понимает, никто простить не хочет, зачем он немножко повыше прочих”. Таким образом, центральный вопрос, поставленный Грибоедовым в его произведении, можно сформулировать так: почему умный человек оказывается отвергнут и обществом, и л</span>юбимой девушкой<span>? В чем причины этого непонимания? Это вопрос глубоко философский и психологический, вопрос, возникающий в любом времени и в любой социальной среде. В самом деле, давно канула в Лету эпоха карет и дворцов, люди, кажется, живут в совершенно иных условиях, но все так же трудно умному человеку найти понимание в обществе, все так же трудно ему объясняться с близкими, все так же противостоят друг другу личные и общественные психологические стереотипы. Безусловно, в подобной “надвременной” постановке проблемы заключается один из секретов долголетия комедии, ее современности и актуальности.
3)</span><span>Анализируя особенности жанра “Горя от ума”, следует обратить внимание на ряд моментов. Во-первых, необходимо осознать, почему именно жанр комедии был избран автором для постановки столь серьезных вопросов и какие возможности этот жанр предоставлял автору. Во-вторых, нужно дать ответ на вопрос: устраивали ли драматурга предоставляемые возможности разработанных до него форм комедии, — и если ответ будет отрицательным, выявить, какие новшества Грибоедов ввел, не использовал ли, например, какие-то элементы жанра драмы. В-третьих, необходимо определить, какую разновидность жанра комедии представляет собой “Горе от ума”: философскую, социально-политическую, семейно-бытовую, или она объединяет в себе целый ряд разновидностей. Ответ на этот вопрос можно получить исходя из того, какова, с точки зрения автора, главная мысль произведения. В-четвертых, следует проанализировать сюжетнокомпозиционную структуру произведения на предмет выявления каких-либо нововведений (например, количество действий, отсутствие традиционно требуемых или наличие дополнительных элементов сюжета и т.д.).</span>
Она учит нас истории России в летописях и былинах , ставить себя на место героя и быть хорошим в сказках . Например летопись о Вещем Олеге учит нас тому , что раньше все ходили пешком , было трудно ходить , раньше на войну брали только юношей . Былина об Илье Муромце и Соловье - разбойнике учит нас тому , что всем мальчикам нужно быть сильным , всем помогать ,а плохих - обезвреживать . Русская народная сказка Сивка - бурка учит нас быть добрыми и верным своему другу .
У невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, де вулиці химерно переплуталися, а плата за помешкання була низькою, художники заснували колонію. Студія Сью та Джонсі розташовувалася нагорі триповерхового будинку. Вони оселилися тут у травні, а в листопаді в колонії почала лютувати пневмонія, забираючи десятки життів. Джонсі, мініатюрна й тендітна, також захворіла. Вона лежала непорушно і дивилася у вікно на глуху стіну сусіднього цегляного будинку. Одного ранку лікар сказав Сью, що для одужання Джонсі замало гарного лікування та догляду, необхідно, щоб вона сама захотіла одужати.
Сью робила тушшю малюнок для оповідання в журналі і раптом почула тихий шепіт Джонсі. Вона дивилася у вікно і лічила, скільки листків утрималося на старому плющі, який до половини заплів цегляну стіну. «Коли опаде останній листок, я помру»,— сказала вона. Сью вмовила хвору не дивитися у вікно, доки вона не закінчить малюнок, а для цього їй необхідно покликати старого Бермана позувати.
Художнику Берману було за шістдесят, він давно писав лише вивіски й рекламу, пив запоями, але стверджував, що іще створить свій шедевр. Коли Сью і Берман піднялися нагору, Джонсі дрімала. Вони опустили штору на її вікні й перейшли до іншої кімнати. Вони з острахом подивилися на старий плющ і мовчки обмінялися поглядами.
Наступного ранку Джонсі попросила підняти штору. Після нічної бурі на плющі залишився один листок. «Це останній,— сказала Джонсі.— Він упаде сьогодні, тоді помру і я». День минув, але листок продовжував триматися на гілці. Уночі знову йшов дощ, дув сильний вітер. Вранці листок все ще залишався на місці. Джонсі довго дивилася на нього, потім попросила у Сью трішки бульйону. За годину вона сказала: «Союзі, я сподіваюся коли-небудь написати фарбами Неаполітанську затоку». Удень лікар радо запевнив Сью, що шансів одужати у її подруги тепер значно більше, і додав, що мусить відвідати ще одного важкохворого - старого художника Бермана.
Наступного дня лікар констатував: «Небезпека минула. Ви перемогли». Тоді Сью вирішила розповісти все Джонсі: «Містер Берман помер сьогодні у лікарні від запалення легень. Він хворів усього тільки два дні. Вранці першого дня швейцар знайшов нещасного старого на підлозі в його кімнаті. Він був непритомним. Черевики і весь його одяг промокли наскрізь і були холодними мов лід. Ніхто не міг зрозуміти, куди він виходив такої жахливої ночі. Потім знайшли ліхтар, який ще горів, драбину, зсунуту з місця, кілька покинутих пензлів і палітру з жовтою і зеленою фарбами. Поглянь у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він не тремтить і не ворушиться на вітрі? Так, мила, це і є шедевр Бермана — він написав його тієї ночі, коли злетів останній листок».
