Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html
Ответ:
Жанры. В русской литературе 18 века царили панегирики, былины и сентиментальные романы. Сейчас к сентиментализму отношение сложнее, в моде детективы, фентези, остросюжетные боевики, социальная драма. Всё это, впрочем, появилось задолго до 21 века, так что можно сказать, что литература не изменилась, просто развилась.
Язык. В 18 веке часты были тяжёлые конструкции, поэтические сравнения, архаизмы. У сегодняшней литературы значительно более легкий слог.
Доступность. Литература 18 века — литература круга аристократов и зажиточных горожан. Иные слои населения редко могли похвастаться умением читать, да и книги — удовольствие не из дешёвых. То есть Библию и другие церковные книги, может, ещё и можно было купить, но романы...
Цензура. В 18 веке существовала цензура. Сейчас с этим проще, и острую социальную драму можно опубликовать и вызвать ею широкий общественный резонанс, а в 18 веке Радищев за "Путешествие из Петербурга в Москву" заимел большие проблемы.
Объяснение:
Происходит основное действие на болоте и в лесу. Не помню точно но вродик весь день.
В одном городе некогда жил доктор. Звали его Гаспар Арнери. Он был учёный, и не было в стране никого мудрей его. Страной же, где жил Гаспар Арнери, правили Три Толстяка, прожорливые и жестокие.
Однажды летом, в июне, ясным погожим днём доктор отправляется на прогулку. На площади он неожиданно застаёт столпотворение, слышит выстрелы и, забравшись на башню, видит, как от Дворца Трёх Толстяков бегут ремесленники, преследуемые гвардейцами. Оказывается, народ под предводительством оружейника Просперо и гимнаста Тибула восстал против власти Трёх Толстяков, но восстание потерпело поражение, а оружейник Просперо схвачен. Бомба попадает в башню, из которой Гаспар Арнери наблюдает за происходящим, она рушится, и доктор теряет сознание. Очнулся он, когда наступил вечер. Вокруг валяются трупы убитых. Возвращаясь домой через площадь Звезды, доктор видит, как оставшийся на свободе другой предводитель восстания гимнаст Тибул, спасаясь от преследующих его гвардейцев, ловко идёт по узкой проволоке прямо над площадью, а затем убегает через люк в куполе. Дома уставший доктор собирается лечь спать, как неожиданно из камина вылезает человек в зелёном плаще. Это гимнаст Тибул. На другой день на площади Суда готовят десять плах для схваченных мятежников. Тогда же случается необычайное происшествие: ветер уносит продавца воздушных шаров вместе с шарами и тот падает прямо в открытое окно дворцовой кондитерской и попадает прямо в огромный торт. Чтобы избежать наказания, кондитеры решают оставить продавца в торте, вымазав его кремом и облепив цукатами, и подать в зал, где проходит парадный завтрак. Таким образом продавец шаров, дрожащий от страха, что его съедят, становится свидетелем происходящего в зале. Дегустация торта временно откладывается. Три Толстяка хотят лицезреть пленного оружейника Просперо, а затем, когда, насладившись этим зрелищем, они собираются продолжить пиршество, в залу с криком и плачем врывается двенадцатилетний мальчик — наследник Тутти.
