Первый в мире мотоцикл, а точнее, велосипед с мотором, создал в 1885 году Готлиб Даймлер. Немецкий изобретатель не умел ездить на двухколёсном велосипеде, и поэтому у его мотоцикла было еще два боковых колеса, чтобы поддерживать равновесие. Он был способен разгоняться до 12 км/ч, что было немалой скоростью для того времени. Рама из дерева и четыре деревянных колеса, обитых железом - этот «драндулет» выглядел совсем не так, как привычный нам современный мотоцикл. Но именно он послужил основой для дальнейшего развития мототехники. Расцвет производства мотоциклов в СССР наступил несколько позже, чем в других странах Европы, а именно в 1950-х годах.<span>Первый советский мотоцикл - мотоцикл «Союз», который был выпущен заводом «Авиахим», а спроектирован инженером П. Н. Львовым, известным своим участием в создании скульптуры "Рабочий и колхозница". В 1924 году 22 августа, вместе с другими советскими и зарубежными мотоциклами, «Союз» проехал от Москвы до Харькова и вернулся обратно в столицу, преодолев 1476 километров. Это было удачное испытание, в котором «Союз» доказал свою способность соперничать с иностранными марками. Первый мотоцикл имел одноцилиндровый четырехтактный двигатель, многодисковое сцепление сухого типа и всего три передачи. Вес мотоцикла составлял 112 килограммов, а максимальная скорость - 70 километров в час. На 100 километров пути он расходовал 3 литра топлива. Недостатком было то, что при довольно большом объеме - 500 кубических сантиметров, двигатель обладал недостаточно высокой мощностью. К сожалению, «Союз» так и не допустили к серийному выпуску, потому что «Авиахим», нацеленный на строительство авиатехники, не был ориентирован на мотоциклы.</span>
Читая это гениальное произведение, мы открываем для себя прекрасный поэтический мир Лермонтова. Он ослепляет нас блеском молний, подхватывает волнами музыки, и мы вступаем в стихию гроз и бурь, в мир смелых дум и гордых душ.
<span>Язык произведений Лермонтова прекрасен, он завораживает и околдовывает, раскрывает нам красоту и богатство родной речи.
</span>Таким образом, это произведение учит нас любить и уважать природу и мир, который нас окружает.
На мій погляд, оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм» являє собою історію про те, як важливо, щоб батьки і діти навчились добре розуміти один одного та про красу чистих людських почуттів. Головними героями твору є батько та син. Батько усе життя був гарним пілотом, але сталося так, що він втратив роботу. Втративши роботу, він втратив і найцінніше у своєму житті – родину. Дружина Бена залишила його та покинула Аравію, а син залишився з чоловіком тому, що матері він був зовсім непотрібним: «Так він і залишився ні з чим, якщо не брати до уваги байдужу дружину, якій він не був потрібен, та десятирічного сина, що народився надто пізно і, як розумів в глибині душі Бен, чужого їм обом – самотнього, неприкаяного дитини, яка в десять років розумів, що мати ним не цікавиться, а батько – стороння людина, різкий і небагатослівний, не знає, про що з ним говорити в ті рідкісні хвилини, коли вони бували разом».Мені дуже шкода хлопчика, який залишився без матері, бо дуже важко у десятирічному віці залишитися без тепла рідної людини і відчувати, що ти нікому не потрібен. Нікому не потрібен, бо мати тобою просто не цікавиться, а у батька немає на тебе часу. Хоча Бен і намагався стати ближче до свого сина, найчастіше таке спілкування ні до чого не приводило.Батько наважився навчити хлопчика літати і брав його з собою: «Бен спробував повчити хлопчика вести літак, і хоч син виявився дуже кмітливим і досить швидко засвоїв основні правила, кожен окрик доводив хлопця до сліз …». На мій погляд, батько просто не міг передати свої почуття та висловити їх своєму синові. Хоча він і мріяв про те, що заробить грошей і поїде до Канади, відправивши хлопця до матері, все ж таки він взяв хлопчика з собою до нового місця роботи. За умовами контракту батько хлопця повинен був знімати акул в Акулячій бухті на Чорному морі. У цей політ він взяв з собою і сина. Коли вони летіли до місця зйомок, вони бачили під собою лише пустелю. «Все було нерухоме і мертве. Сонце випалювало тут усе життя, а навесні на тисячах квадратних миль вітри підіймали в повітря маси піску і відносили його на той бік Індійського океану, де він і залишався навіки на дні морському».Під час зйомок на Бена напали акули і він вибрався на берег ледве живий, зранений та обезкровлений. У такому стані він ніяк не міг вести літак, так що це довелося зробити його синові – маленькому хлопчикові. Коли Бен прийшов до себе, він вже був у лікарні. Йому ампутували одну руку, але вони з сином залишилися живими. Залишилися живими завдяки тому, що маленький хлопчик, який, на перший погляд, не любив свого батька, здійснив надзвичайний подвиг та зміг підвести літака і долетіти разом з пораненим батьком до людей, які надали йому допомогу.Я вважаю, що ця оповідь доводить до нас, що батько та син все ж кохали один одного. І якщо батько не достатньо уважно ставився до хлопчика, то той його дуже кохав, незважаючи на всі його вади. Він настільки любив свого батька, що знайшов у собі мужність підняти літак до неба, дістатися людей та врятувати свого тата,. Я вважаю, що це й є приклад чистих людських взаємин, приклад беззавітного кохання та поваги дитини до свого коханого батька.
<span />