Жил да был солдат, обычный военнослужащий. Шёл по лесу шёл, и избу увидел в далеке. Зашёл в неё а там Баба Яга сидит и говори - "Ну здравствуй внучок, давно не было у меня гостей как звать то. солдат не растерялся и сказал - "Иван Петрович меня зовут, вот пришёл надеюсь уностишь меня гостиницами?
- "Да, угощу, ты только в котел а" - говорит смеясь Баба Яга.
- "В котёл я не полезу ты давай меня угощает" - сказал солдат.
- "Да нет у меня ничего" - отвечайте ему Баба Яга.
- " Мммм, а я такую кашу из топора хотел сделать" - говорит солдат.
- "Какую кашу?" - говорит Яга.
- "Обыкновенно,вот только бы мне крупы немножечко, да соли с молоком" - говорит солдат.
- "Подожди внучёчек где-то у меня была тут круппа" - сказала баба-яга нетерпеливо, ведь она давно не ела.
Вот так солдат и обманул Бабу Ягу, ведь каша из топора не варится. Наелся солдат поблагодарил бабушку и пошёл он на свою родину. А бабушка так и подумала что Каша из топора может вариться, по сей день и готовит её из топора.
Тарас Бульба - отец двух сыновей мужественный смелый честный безжалостный человек даже способен убить своего за предательство
- слушай, зачем ты пакостишь Аленке?
- ну она выбрала не меня, другого Ковалера для танцев
- зачем же тогда ты ей портфелем по голове бьешь?!
- ну, Васька, понимаешь, я ее люблю и шоколадки кладу в портфель, а она думает, что это Сережка!
- ну, Юр, подойди и скажи ей, что ты!
- Васька, она Сережку любит.
- Юрка, ну не кидай ты ей пауков в волосы!!
Прошла неделя.
- эх, Вася, мне вчера Аленка паука посадила в волосы и камнем в голову кинула!
- а вот, потому что ты не рой яму другого, сам в нее и попадешь!
Cvhwheyehsbhsbdhdbdjsjwudbrbuxhdbdvacacvsbdnrhntbrbrvdcvvfbfnfjfjhfhdbdhdhdhdgdgdhdhhfhfdhhdhdhdhdhdhdhdhdhdhdhfhdhdhdhdhddhdh
Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
У творчому доробку письменника – кілька поетичних збірок (“Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”), оповідання для дітей “Рудько”, публіцистичні статті, наукові дослідження з археології. Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Його найбільше цікавили образи минулих епох, адже він був істориком. У його поезіях оживають античні боги і герої – Андромаха, Гектор, галли; борці за волю України під синьо-жовтими стягами і ті, хто йдуть з ними на прю, борючись із “своїм невблаганним сумлінням”.
Творче кредо Олег Ольжич висловив у лаконічному за формою (усього 8 рядків) вірші “Господь багатий нас благословив”. У жодну з названих збірок цей вірш не увійшов. Він, як і ряд інших його поезій (“Пророк”, “Ясне мерехтіння кіна”…), є зразком інтелектуально-філософського осмислення буття. Поезія перегукується також із творами, у яких звучить ідея жертовності за національне визволення України (цикл “Незнаному Воякові”, “Городок 1932”). Недаремно Олег Ольжич мав славу українського націоналіста, власне, через це він і змушений був емігрувати.
Не здійснилась за коротке життя поета його мрія – бачити Україну самостійною, незалежною державою. У 1944 році Ольжич був закатований фашистами у концтаборі Заксенхаузен (неподалік Берліна). Німецьким загарбникам, як і поневолювачам з боку радянської Росії, не хотілося бачити Україну вільною. І ті, і ті готували для неї ярмо. Вона була джерелом робочої сили, багатим на природні копалини краєм, місцем, де можна поживитись плодючими землями, деревиною. Одна тоталітарна система повстала проти іншої, і в цій борні такими необхідними для самосвідомого українця стали господні “дари”, яких не зможе відняти ніхто:
Любов і творчість, туга і порив,
<span>Відвага і вогонь самопосвяти!</span>